Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Ти знову був на пристані?

У л а ф. Ні, тільки на човні. Уяви, дядечку, висадився цілий цирк з кіньми й звірятами. І страх скільки пасажирів!

Ф р у Р у м м е л ь. Нарешті ми дочекались цирку!

Р е р л у н. Ми?… Я принаймні…

Ф р у Р у м м е л ь. Ну, звичайно, не ми, а…

Д і н а. Мені б дуже хотілося подивитись цирк.

У л а ф. І мені теж.

Г і л ь м а р. Дурненький! Ну, що там дивитись? Усе — лише дресировка. Інша річ, коли научос мчить крізь пампаси на своєму вогненному мустангу. Ну, та в таких жалюгідних містечках…

У л а ф (термосить Марту за руку). Тьотю Марто, поглянь, поглянь — он де вони!

Ф р у Г о л т. Їй-богу, вони!

Ф р у Л ю н г е. М-м, які противні!

Велика кількість пасажирів і натовп городян проходять вулицею.

Ф р у Р у м м е л ь. Здається, страшенні блазні. Подивіться, фру Голт, на оцю, в сірому платті: тягне на спині саквояж!

Ф р у Г о л т. Подумайте! Начепила його на ручку парасольки! Мабуть, мадам директорша.

Ф р у Р у м м е л ь. А ото либонь і сам директор… Той, з бородою. Виглядає справжнім розбійником. Не дивись на нього, Гільдо!

Ф р у Г о л т. І ти теж, Нетто!

У л а ф. Мамо, директор нам уклоняється!

Б е р н і к. Що таке?

Б е т т і. Що ти кажеш, Улафе?

Ф р у Р у м м е л ь. Їй-богу, і ця жінка вклоняється!