Розділ «Підпори суспільства»

Р у м м е л ь. І задум чудовий — еге ж?

Р е р л у н. Гм!…

В і г е л а н. Не можна заперечувати, що саме провидіння ніби призначило цю місцевість для такої вітки.

Р е р л у н. Ви це серйозно говорите, пане Вігелан?

Б е р н і к. Так, признаюся, я теж вбачаю ніби перст долі в тому, що я під час своєї весняної ділової поїздки випадково потрапив у долину, де мені раніше не доводилось бувати. І тут, наче блискавка, промайнула в мене думка: от де зручно провести до нас вітку. Я вирядив інженера на розвідку. І ось у мене вже всі попередні плани й кошториси, — все в порядку.

Б е т т і (все ще стоячи з іншими дамами в дверях тераси). Але як же це, любий Карстене, ти все приховував від нас?

Б е р н і к. Дорога Бетті, вам би все-таки не зрозуміти справжню суть діла. А втім, я до сьогоднішнього дня нікому і словом про це не згадував. Але тепер настала рішуча хвилина; тепер час діяти відверто і енергійно. Нехай би мені навіть довелося ризикнути всім своїм майном, я все ж дійду до кінця.

Р у м м е л ь. І ми з тобою, Берніку. Можеш розраховувати на нас.

Р е р л у н. Ви справді покладаєте такі великі надії на цю справу, панове?

Б е р н і к. Ще б пак! Яким могутнім важелем це стане для піднесення всього нашого суспільства! Подумайте тільки, які лісові угіддя стануть доступні, які багаті рудники відкриються для розробки! А гірські річки з незліченними водоспадами? Яке широке поле для фабричної діяльності!

Р е р л у н. І вас не турбує, що жваві стосунки з зіпсованим зовнішнім світом…

Б е р н і к. Будьте спокійні, пане ад’юнкт. Наше роботяще містечко, хвалити Бога, утвердилося тепер на міцних моральних підвалинах. Ми всі докладали зусиль до оздоровлення ґрунту, якщо можна так висловитись, і так будемо продовжувати, кожний у своїй сфері. Ви, пане ад’юнкт, продовжуйте вашу плідну діяльність у школі й сім’ї, ми, люди практичного життя, зміцнюватимемо суспільство, підносячи в міру можливості добробут широких верств населення, а наше жіноцтво, — прошу вас сюди, ближче, добродійки, вам слід це послухати, — наше жіноцтво, скажу я, наші дружини й дочки нехай продовжують невтомно служити справі добродійності і бути взагалі підтримкою і втіхою для своїх близьких, як моя дорога Бетті і Марта для мене з Улафом. (Оглядаючись.) А де ж Улаф?

Б е т т і. Ах, зараз канікули, його й не втримаєш дома.

Б е р н і к. Ну, значить, знов утік на пристань! Побачиш, він не вгамується, поки не скоїться якесь лихо.

Г і л ь м а р. Ото!… Трохи погратися зі стихіями…

Ф р у Р у м м е л ь. Як це мило з вашого боку, пане Бернік, що ви такі віддані своїй сім’ї!

Б е р н і к. Так, адже сім’я — це ядро суспільства. Хороша сім’я, чесні, вірні друзі, маленьке, тісне коло, куди не можуть вторгнутись ніякі шкідливі елементи…

Управитель К р а п входить з правого боку з листами й газетами.

К р а п. Іноземна пошта, пане консул, і телеграма з Нью-Йорка.

Б е р н і к (взявши телеграму). А! Від судновласників «Індіанки».