Розділ «Підпори суспільства»

Б е т т і. Ти кажеш: м и?

Б е р н і к (зробивши крок до Лони). Хто це ми?

Л о н а. Розуміється, я з хлопчиськом.

У с і д а м и. З хлопчиськом?

Г і л ь м а р. Як?!

Р е р л у н. Ну, скажу я вам!

Б е т т і. Що ти говориш, Лоно?

Л о н а. Розуміється, я кажу про Джона, у мене ж немає іншого хлопчиська, опріч Джона, або Йогана, як ви його тут кликали.

Б е т т і. Йоган!…

Ф р у Р у м м е л ь (тихо до фру Люнге). Безпутний брат!

Б е р н і к (повільно). Йоган з тобою?

Л о н а. Так, звичайно; хіба я поїхала б без нього? Але у вас у всіх такі смутні обличчя, сидите в темряві, шиєте щось біле… Чи не помер хтось із рідних?

Р е р л у н. Добродійко, перед вами гурток для врятування морально зіпсованих…

Л о н а (стиха). Що ви кажете? Ці симпатичні, скромні дами?…

Ф р у Р у м м е л ь. Ну, це, скажу я вам!…

Л о н а. А, розумію, розумію!… Чорт забирай, та це ж фру Руммель! А ось і фру Голт! Так, ми з вами з тих часів не помолодшали… Але послухайте, друзі мої, нехай морально зіпсовані тепер трошки почекають, вони не стануть від цього гіршими. В таку радісну годину…

Р е р л у н. Година повернення не завжди година радощів.

Л о н а. О-о? Ви так тлумачите Біблію, пане пастор?

Р е р л у н. Я не пастор.

Л о н а. Ну, то, певно, будете ним. Але — фе-фе-фе! — якою гниллю тхне від цієї «моральної» білизни! Ніби від савана. Я, бачите, звикла до свіжого повітря прерій.