Розділ «Підпори суспільства»

Р е р л у н. Чому?

Д і н а (глянувши на нього). Адже я належу до морально зіпсованих.

Р е р л у н. Так не годиться, Діно.

Д і н а. Мама теж була морально зіпсована.

Р е р л у н. Хто вам наговорив такого?

Д і н а. Ніхто. Мені ніколи нічого не кажуть. Чому не кажуть? Усі поводяться зі мною так обережно, ніби я одразу розіб’юся, якщо… О, як я ненавиджу це добросердя…

Р е р л у н. Люба Діно, я добре розумію, що вам тут тяжко, але…

Д і н а. Ах, мені б тільки вирватися звідси! Я б зуміла пробити собі дорогу, якби мене не оточували такі… Такі…

Р е р л у н. Які такі?

Д і н а. Такі пристойні й високоморальні люди.

Р е р л у н. Ви це несерйозно, Діно.

Д і н а. Ви прекрасно розумієте, як це серйозно з мого боку. Гільду й Нетту щодня приводять сюди, щоб вони служили мені за приклад. Але мені ніколи не стати такою зразковою. Та я й не хочу бути такою. О, тільки б мені вирватися звідси, — я певна, я стала б справжньою людиною.

Р е р л у н. Ви й так людина хороша, дорога Діно.

Д і н а. А яка мені з цього користь тут?

Р е р л у н. Значить, поїхати звідси… Ви серйозно думаєте про це?

Д і н а. Я б і одного дня тут не залишилась, якби не було вас.

Р е р л у н. Скажіть мені, Діно, чому, власне, ви так охоче буваєте зі мною?

Д і н а. Тому що ви вчите мене багато чого прекрасного.

Р е р л у н. Прекрасного? Ви звете прекрасним те, чого я можу навчити вас?

Д і н а. Так. Або, вірніше, ви не вчите мене, але, коли я слухаю вас, мені відкривається так багато прекрасного.