Розділ «Арешт»

— А що як він почне тікати?

— То наздоженете.

Притулившись до капота, Ралф дивився, як двоє поліцейських Флінт-Сіті рушили до поля, прожекторів і забитих трибун, де тільки дужчали оплески й кричалки. Поспішний арешт убивці Пітерсона був рішенням, якого він і Семюелз дійшли разом (хоч і неохоче). Ідея про арешт під час матчу повністю належала Ралфові.

— Ідете? — озирнувся Рамадж.

— Ні, не йду. Ви робіть свою справу, не забудьте гарненько і гучненько зачитати йому права, а тоді ведіть сюди. Томе, як поїдемо, ти сядеш до нього на заднє сидіння. Я сидітиму попереду з Троєм. Білл Семюелз чекає на мій дзвінок, він зустріне нас у відділку. Далі ним займатиметься начальство. А от арешт — на тобі.

— Але ж це ваша справа, — сказав Єйтс. — То чого ви не хочете власноруч схопити виродка?

Ралф стояв непорушно, склавши руки навхрест.

— Тому що чоловік, який зґвалтував Френкі Пітерсона гілкою і роздер йому горло, чотири роки тренував мого сина — два в Юніорах і ще два в Малій лізі. Він торкався мого сина руками, показував йому, як тримати битку, тож я за себе не відповідаю.

— Ясно, ясно, — сказав Трой Рамадж і пішов із Єйтсом до поля.

— Агов, іще мене послухайте.

Вони озирнулися.

— Там одразу й надягнете на нього наручники. Спереду надягнете.

— Це проти правил, босе, — відказав Рамадж.

— Знаю, і мені байдуже. Я хочу, щоб усі бачили, як його ведуть у наручниках. Зрозуміло?

Коли поліцейські пішли, Ралф дістав з-за пояса мобілку. Номер Бетсі Ріґґінз стояв на швидкому наборі.

— Ти на місці?

— Звісно що на місці. У машині перед його будинком. Я і ще четверо патрульних.

— Ордер на обшук?

— Затискаю у своїй гаряченькій долоньці.

— Добре, — сказав Ралф і вже хотів завершити виклик, коли дещо згадав: — Бетс, коли в тебе термін?