Розділ «Арешт»

— Так і є, — відповів Семюелз. — Але якщо ви не зробили нічого…

— І не намагайтеся, містере Семюелз. Мене сюди привели не тому, що ви весь такий хороший.

— Чого ж я не хороший? — щиро здивувався Семюелз. — Якщо сталася помилка, то я не менше вашого зацікавлений у тому, щоб із цим розібратися.

— У вас на потилиці чубчик стирчить, — сказав Террі. — Ви б краще з ним розібралися. Бо так схожі на Альфальфу зі старого комедійного серіальчику, що я в дитинстві дивився.

Ралф і не думав сміятися, але кутики рота все одно смикнулися. Цьому він зарадити не міг.

Отак зненацька збитий з пантелику, Семюелз підняв руку, щоб пригладити чубчика. Чубчик на мить улігся, та потім знову став сторчма.

— То ви певні, що не хочете все прояснити? — спитав Семюелз і нахилився вперед з таким ревним виглядом, наче Террі ось-ось зробить величезну помилку.

— Певен, — відповів Террі. — І щодо позову теж певен. Не думаю, що є така сума, яка зможе відшкодувати те, що ви, сучі діти, сьогодні ввечері накоїли — не лише мені, а й моїй дружині й дочкам. Та суму компенсації ми невдовзі дізнаємося.

Семюелз іще трохи так посидів — нахилившись уперед, не відриваючи від Террі невинного, сповненого надією погляду, і тільки тоді підвівся. Невинність випарувалася.

— Окей. Гаразд. Можете радитися зі своїм адвокатом, містере Мейтленд, то ваше право. Ані аудіо, ані відеозапису, ми навіть шторки запнемо. Якщо ви швидко впораєтеся, то, може, справа владнається вже цієї ночі. У мене на ранній ранок стартовий час призначено.

Террі поглянув на нього так, наче не розчув:

— Гольф?

— Гольф. Така гра, де маленький м’яч треба забити в лунку. У гольфі я не дуже вправний — на відміну від цієї гри, містере Мейтленд. І як підтвердить вам шановний містер Ґолд, ми можемо вас тут тримати дві доби, не висуваючи обвинувачень. Та стільки часу не знадобиться. Якщо ми все не з’ясуємо, то ще вдосвіта в понеділок поведемо вас у суд висувати обвинувачення. На той час про ваш арешт уже дізнаються всі новинарі штату, тож репортерів буде вдосталь. Певен, що фотографи знімуть вас із вигідного ракурсу.

Лишивши останнє слово за собою (принаймні так йому здавалося), Семюелз показово гордовитою ходою рушив до дверей. Ралф підозрював, що йому й досі допікає коментар Террі щодо чубчика. Та перш ніж прокурор встиг прочинити двері, Террі мовив:

— Ей, Ралфе.

Ралф озирнувся. На вигляд Террі був спокійний, що взагалі неймовірно за таких обставин. А може, і ні. Інколи найхолодніші серцем злочинці, тобто соціопати, віднаходили після первинного шоку спокій і застібали паски на всю довгу подорож. Ралф таке вже бачив.

— Я не збираюся говорити на цю тему, поки не приїде Гові, але хочу сказати тобі дещо інше.

— То кажіть, — втрутився Семюелз, намагаючись приховати зацікавленість, та він змінився на лиці, щойно почув відповідь Террі.

— Кращого дрег-бантера, ніж Дерек, у мене ще не було.

— Ой ні, — мовив Ралф і почув, що від люті його голос тремтить, мов у вібрато. — Цього не чіпай. І чути не хочу, як ти промовляєш ім’я мого сина. Ані зараз, ані взагалі.