Розділ «Літак»

Другий пілот відпустив штурвал і поклав ліву руку на важіль тяги двигунів. Важіль складався із двох симетричних частин, які регулюють потужність відповідно лівого та правого двигунів. Амір дуже обережно посунув уперед праву половину важеля.

Це спрацювало. Гудіння двигуна № 2 повиразнішало, зростання тяги збільшило підйомну силу на крилі, й літак почав вирівнюватися. Еліаш полегшено зітхнув і швидким рухом поправив маску. Регулювання тяги не вирішувало їхніх проблем, але принаймні давало змогу перевести подих і зосередитися на чомусь іншому. Амір затиснув перемикач на штурвалі та викликав диспетчера:

— Ісламабад, дайте радар-вектор на аеропорт.

— Роджер. Правий чи лівий поворот?

За таких обставин у разі спроби збільшити тягу лівого двигуна лайнер майже напевно завалюватиметься, тож 777-й відтепер міг розвертатися лише праворуч.

— Правий… правий поворот!

— Добре. Гаразд. — Диспетчер звірився з радаром. — Альтаїр три-чотири-один, повертайте праворуч, курс два-один-нуль[97]. Два-один-нуль, радар-вектор на Ісламабад.

Автопілот не працював, пілоти мусили вручну розвернути літак у потрібному напрямку.

— Я поволі зменшуватиму тягу на правому, — мовив Амір, — ми знову почнемо завалюватися, але заразом повертатимемо. Ти стеж за курсом, скажеш, коли припинити. Коли вирівняти назад.

— Гаразд.

Другий пілот узявся за важіль тяги двигуна № 2 і повільно потягнув його назад. 777-й зреагував одразу — праве крило пішло вниз.

— Легше… легше… — крізь зціплені зуби цідив Еліаш.

Амірове дихання стало рівнішим. Їхній ситуації не позаздриш, однак літак слухався його, і це заспокоювало. Він не втримався і скосив очі на цифрову панель інструментів, на яку бортовий комп’ютер виводив інформацію про курс повітряного судна. Літак розвертався на південь: сто сорок п’ять… сто п’ятдесят… сто шістдесят градусів… Амір перевів погляд на альтиметр на сусідній панелі й похолов. Вони втратили майже десять тисяч футів висоти та продовжували стрімко знижуватися.

— Не нахиляй ніс! — вигукнув він.

— Я не нахиляю!

Амір витріщився на показник вертикальної швидкості. Понад дві тисячі футів за хвилину.

— Не нахиляй так!

— А, чорт… — Еліаш скреготнув зубами.

Амір скривився так, наче проковтнув таргана. Пілоти водночас збагнули, що падіння тиску в гідравлічних системах позбавляло їх змоги керувати не лише елеронами, а й рулями висоти. Крен був важливим, годі й казати, та, вочевидь, не меншою проблемою був контроль тангажу[98].

— На себе! Піднімай його, Еліаше! — у розпачі закричав другий пілот. Якби не маска, командир, напевно, побачив би, як вібрують його гланди. — Ми вріжемося в гори!