Розділ «Літак»

Обоє, затамувавши подих, втупилися в інформаційну панель. За секунду пролунала серія з потрійних зумерів, що сповіщали про відімкнення автопілота.

— Почалося, — крізь зуби процідив Еліаш. Бортовий комп’ютер більше не контролює літак, отже, пошкодження достатньо серйозні. Швейцарець відімкнув сигналізацію, обхопив побілілими від холоду пальцями штурвал і повідомив напарникові, що перебирає керування на себе: — Мій літак.

Амір Бахтіар демонстративно відсторонився від стійки між ногами.

— Твій літак.

Тієї самої миті лайнер, який за інерцією продовжував знижуватися, почав завалюватися на праве крило. Шлунок підпер горло, й Еліашу здалося, наче він провалюється у глибоченну прірву.

16:47

Стюардеса зробила кілька пожадливих ковтків кисню із портативного балона, закрила випускний клапан і піднесла до рота трубку для переговорів. Жінка тремтіла від холоду й страху, проте її голос звучав натреновано рівно:

— …аварійна розгерметизація! Будь ласка, одягніть кисневі маски! Застебніть ремені! Переконайтеся, що ремені безпеки застебнуто!.. — Вона похлинулася, перед очима немовби майнуло чорне крило. Похапцем відкрила балон, зробила глибокий вдих і продовжила: — Потягніть маску на себе, покладіть її на обличчя та зафіксуйте на голові. Дихайте вільно. Якщо ви одягли маску на себе, допоможіть тим, хто поряд. Повторюю…

Найдивніше, що Єгора Парамонова розбудив не вибух і не різкий свист, із яким повітря виривалося із салону. Півгодини тому його мозок поринув у важку алкогольну дрімоту — росіянина нібито кувалдою вирубило, — і він опритомнів, лише коли почав задихатися. Парамонов розклепив повіки, кілька разів, неначе викинута на лід рибина, безрезультатно хапнув ротом повітря, потім побачив кисневу маску, що теліпалася біля голови, і збагнув, що сталося, ще до того, як слова стюардеси пробилися до свідомості. Він остаточно отямився, коли вуха різонув гучний, схожий на ремиґання віслюка стогін.

Парамонов сів, приклав до рота маску й смикнув за трубку, активуючи подачу кисню. Чистий кисень умить випалив рештки туману в голові, та від того не полегшало. Відчуття було таке, ніби йому цвях межи очі забили. Вуха заклало, власне дихання глухим ревом відлунювало у мозку. Думки мовби вибухали поміж скронями: розгерметизація?.. теракт?.. влучання ракети?.. зіткнення з іншим літаком?..

Зліва знову долинуло сповнене відчаю охкання. Парамонов повернув голову — стогнав німець з 1E. Росіянин спершу не зрозумів, що з ним, а потім пригадав несамовите чхання. Шмарклі заблокували повітря в євстахієвих трубах і гайморових пазухах, і тепер воно буквально розривало черепну коробку. Олівер Морґенштерн, дряпаючи пальцями вилиці, корчився на кріслі. Найгірше те, що на німцеві не було маски.

Парамонов відвернувся і визирнув крізь ілюмінатор. Літак не падав, отже, пошкодження, імовірно, не були критичними, проте він також не знижувався, і це непокоїло. Триста шістдесятий ешелон — це точно не місце, де варто затримуватися з діркою у фюзеляжі. Мороз стягував шкіру. Парамонов подивився на двері кабіни пілотів, перевів погляд на стюардесу, яка втиснулася у крісло, перелякано вчепившись у перехресні лямки, потім подумки порахував до п’яти. Нічого не змінювалося — літак летів рівно. Чому вони не знижуються? У кров вихлюпнулася порція панічного жару, втім інстинкти професійного пілота швидко заглушили страх, і Парамонов підвівся.

Передусім, не знімаючи маску, він поторсав голомозого, який, скорчившись, трусився на кріслі 1F. Коли той звів очі, Єгор показав на притихлого Олівера.

— Надягни на нього маску! — Вібрація фюзеляжа пронизувала тіло дрібним тремтінням, роблячи голос деренчливим і якимось наче фрагментованим.

Секунду Клаус Волкенхорст витріщався на Парамонова, не розуміючи, що той від нього хоче. Росіянин іще раз тицьнув на Олівера.

— Встань і допоможи йому з маскою, інакше він помре!

Клаус нарешті кивнув, неохоче розстебнув ремінь безпеки і, перехилившись через перегородку, що розділяла сидіння першого класу, взявся припасовувати маску.

— Сядьте на місце! — озвалася зі свого місця стюардеса. Не підсилений динаміками голос звучав карикатурно пискляво, неначе в мультфільмі.

Парамонов прокричав:

— Я пілот! — Потім затримав дихання, відкинув маску, обійшов бортову кухню і зі спеціальної скриньки дістав один із кисневих балонів, що залишилися. Глибоко вдихнувши, він повернувся до стюардеси й ще раз заспокоїв її: — Я літаю на 777-му. Що сталося?