Розділ «Літак»

16:51

Півхвилини, втримуючи дихальний патрубок зубами, Парамонов лежав на спині й віддихувався. Зрештою, чіпляючись руками за сидіння, він підвівся та попрямував до салону економ-класу. Проминувши перегородку з туалетами й ще однією бортовою кухнею, Єгор вражено завмер. Овальні ілюмінатори пунктиром тягнулися вздовж бортів. Не менше ніж чверть сидінь в економ-класі займали діти. Парамонов бачив їхні вирячені заплакані очі, бачив жалібно викривлені під жовтими масками роти, проте плачу не чув. Не через шум двигунів. Усі звуки перекривав несамовитий рев розрідженого повітря, що вривалося крізь велетенський пролам у фюзеляжі, передній край якого проходив приблизно над сидіннями сорокового ряду.

— Щоб я здох… щоб я здох… — Єгор підніс долоню до затиснутого між губами патрубка, немовби намагаючись сховати слова за долонями. Він не те що ніколи з таким не стикався, він навіть уявити не міг, що таке буває.

Задню частину салону економ-класу, від сорокового ряду та майже до відсіку для стюардів, заливало сонячне світло. Діра починалася відразу над палубою з лівого борту, вигиналася дугою до палуби з правого борту та мала в довжину щонайменше шість метрів. Шматок обшивки площею сто двадцять квадратних метрів просто випарувався з фюзеляжа.

Парамонов обережно просунувся вперед і завмер, учепившись пальцями за спинку сидіння 37F. Далі йти не наважився. На рядах із 40-го до 46-го пасажирів не було. Чоловік припустив, що у момент розгерметизації всіх непристебнутих викинуло за борт, а решта самостійно перебралася на сидіння подалі від пробоїни. Принаймні йому хотілося в це вірити. У самому хвості, на підлозі попід шафами з їжею і сміттям, Єгор помітив скорченим закривавлене тіло стюардеси й глухо застогнав, розуміючи, що нічим не може їй допомогти. Вистукуючи зубами від холоду, чоловік обстежив краї проламу, з яких стирчали обривки дротів і трубопроводів. Передній, над 41-м рядом, мав такий вигляд, наче корпус 777-го надрізали велетенським ножем.

Єгор позадкував і на сидінні 35J угледів дівчинку-азіатку років семи, що згорнулася калачиком і дрібно тремтіла. Жовтий намордник маски з’їхав на підборіддя, відкривши ніс і частину рота, тендітні груди аритмічно надималися та опадали. Худорлява жінка, напевно, матір дівчинки, на місці 35K, попри маску на обличчі, не виявляла ознак життя. Парамонов нахилився і притулив палець до її шиї. Жилка під щелепою слабко пульсувала. Отже, просто знепритомніла. Єгор поправив маску й укрив дівчинку ковдрою, що валялася під сидінням, а потім, кидаючись від крісла до крісла, взявся допомагати дітям: підтягував лямки на масках, перевіряв ремені безпеки, вкутував їх ковдрами.

Задихавшись, він зупинився й окинув оком салон. Щелепні м’язи німіли, втомившись затискати патрубок балона, холод пробирав до кісток, та поза тим було щось іще. Щось неначе муляло у грудях. Парамонов розумів, що їм потрібно швидко знизитися. Нестача кисню — не найстрашніша загроза в разі розгерметизації. Низька температура та розріджене повітря можуть спричинити кесонну хворобу, коли розчинені у крові й тканинах гази закипають, утворюючи бульбашки, що руйнують стінки клітин і судин, тож поправлянням масок і вкриванням ковдрами тоді нікому не допоможе. Та це було не те. Літак, хоч і повільно, проте знижувався. Його непокоїло щось інше.

Але що? Що не гаразд?

Неспроможність осягнути причину неспокою, що розповзався нутрощами, дратувала. Єгор гарячково покрутив головою. Подивився на порожні сидіння, ще раз обмацав поглядом передню крайку велетенського пролому. Що могло статися? Спрацював вибуховий пристрій? Але вибух не залишив би після себе рівний зріз. Крім того, бомба такої сили понівечила би сидіння та палубу, а вони цілковито непошкоджені… Ні, ні, знову не те… Парамонов потягнувся поглядом уздовж проходу та втупився в заклякле тіло стюардеси. Він може її врятувати? Це те, що його гризе? Його почало трусити. Може, проповзти під кріслами? Але як він посуне її назад? Лізти під струмінь повітря, чия швидкість перевищує шістсот кілометрів за годину, — це самогубство.

І тоді Парамонов глянув у пролом. Не на край, який агресивно щетинився дротами, а вперше усвідомлено крізь отвір. Небо. Він бачив небо, і це чомусь було погано. Дуже погано. Чогось не вистачало. Там було лише небо і… Єгор відвів погляд і потер пальцями прооране зморшками тривоги чоло. На голову тиснула вага випитого алкоголю. Що не так? Таке відчуття, ніби він стоїть над прірвою, але однаково хоче ступити крок уперед. Коли він знову звів голову, нутрощі стислися в панічний клубок, який неначе намагався вистрибнути з тіла. Росіянин утратив відчуття підлоги під ногами. Він зрозумів.

На тому місці, де мав стриміти височенний — майже десять метрів заввишки — горизонтальний стабілізатор 777-го, було порожньо. Парамонов застиг із роззявленим ротом. Дихальний патрубок вислизнув з-поміж зубів, і він впустив би балон, якби не притримував його рукою. Це кінець. Думки немовби заклинило. Всі, крім однієї: сьогодні він помре. Літаки не літають без кіля[100].

Упродовж секунди перед внутрішнім зором постала картина катастрофи: корпус розійшовся по заклепковому шву над сорок першим рядом, потік повітря ринув в утворену тріщину й почав віддирати обшивку, секції довкола тріщини потягнули за собою наступні, і, як наслідок, велетенський шматок дюралюмінію разом із усім, що було під ним, відокремився від фюзеляжа, як-от шкірка від апельсина. Та найгірше, що зірваний пласт обшивки кинуло на вертикальний стабілізатор — критично важливий елемент для втримування «Боїнга» в придатному для керованого польоту положенні, — і на швидкості понад дев’ятсот кілометрів за годину стабілізатор зрізало під корінь, наче той був із паперу.

Коли перше заціпеніння минуло, Парамонов рвонув назад, до носової частини літака. Потрібно якнайшвидше повідомити пілотів. Між 28-м і 29-м рядами росіянин перечепився об чиюсь звішену із сидіння руку й поточився, знову ледь не випустивши балон. Підводячись, він зиркнув праворуч і на місці 27J побачив дівчинку в довгій синій кофті без кисневої маски на обличчі. За нею, на 27K, неприродно вигнувши голову, лежала жінка в арабській хустині. Її маска також теліпалася незакріпленою, посинілий язик вивалився з рота.

Парамонов безгучно лайнувся: вочевидь, жінка намагалася спершу одягнути маску на дівчинку, але знепритомніла, залишивши і себе, й дитину без кисню. Єгор посадив дівчинку рівно й закріпив маску на її голові. Він сягнув рукою до жінки, коли раптом насторожився. Чоловік відклав балон, притулив жовтий пластиковий конус до обличчя і спробував вдихнути. Марно. Тоді посмикав за прозору трубку, що тягнулася від кисневого генератора до маски, — нічого не змінилося. Парамонов відкинув конус, зірвав маску з голови дівчинки, підніс її до свого рота, проте кисень не йшов.

— А хай йому, — прошипів пілот.

Над кріслами 27J і 27K не запустився генератор кисню. Парамонов закрутив головою, вишукуючи вільні місця. Як на зло, всі були зайняті. Кілька крісел стояли вільними в салоні першого класу, та доволокти туди і жінку, і дитину Єгор не міг. Секунду повагавшись, пілот зробив великий ковток кисню з балона, затримав дихання, розстебнув ремінь безпеки над дівчинкою, підхопив її на руки та підтюпцем побіг до носової частини літака.

Ускочивши до салону бізнес-класу, Парамонов поклав дівчинку на місце 4E. Тоді розвернувся до Анни Янголь і смикнув її за руку.

— Пересядь, — він тицьнув пальцем на місце 4F, — і допоможи їй.

Двічі повторювати не довелося. Анна скинула маску, захопивши сумку із частиною грошей, пересіла на 4F і схилилася над малою.

— Спершу надягни сама, — важко сапаючи, наказав Єгор.