Розділ «Літак»

Кабіна пілотів 16:31, GMT +5 2 години 46 хвилин після зльоту

Небо було таким чистим, що здавалося відполірованим до блиску куполом із синього скла — жодної хмари аж до горизонту. Внизу розкинулося мереживо з похмурих хребтів і бляклих льодовиків гірського масиву Каракорум. Із висоти одинадцяти кілометрів розсічені зигзагуватими ущелинами зубчасті пасма нагадували зашкарублу, вкриту брудно-білими шрамами шкіру велетенського доісторичного чудовиська.

Попри відсутність хмар, нерівномірно прогріте над поплямованими кригою скелями повітря неспокійними вихорами підіймалося аж до 380-го ешелону[88], і «Боїнг» упродовж уже майже години без упину трясло. Турбулентність, однак, була помірною, і пілоти не зважали на неї. Еліаш Зоммер, п’ятдесятип’ятирічний командир екіпажу, швейцарець за національністю, читав на планшеті завантажену ще в терміналі статтю про ідіотську словесну сварку між лідерами США та Північної Кореї. Його напарник, двадцятишестирічний малайзієць Амір Бахтіар, зі знудженим виразом на смаглявому обличчі роздивлявся гори за вікном кабіни. Літаком керував автопілот.

На початку 2017-го у «Altair Air» працювало понад чотири тисячі пілотів майже ста різних національностей. На платню араби не скупилися — навіть відносно малодосвідчений авіатор, як-от Амір, із доплатами за продуктивність і понаднормові години щомісяця отримував не менш як п’ятдесят тисяч дирхемів (понад тринадцять із половиною тисяч доларів), — тож отакі інтернаціональні екіпажі на літаках «Altair Air» були нормою.

Якоїсь миті Амір торкнув командира за лікоть і показав на щось у вікні.

— Поглянь.

— Що там? — Еліаш витягнув шию і повернув голову праворуч.

— Над вершиною К2[89] немає сніжного савана. — Амір не зводив погляду з велетенської, схожої на піраміду гори на сході, й не помітив, як командир байдуже пересмикнув плечима. — Дивовижно, — прошепотів малайзієць.

Сніг щільною ковдрою вкривав масивні відроги гори, проте відкрита висотним вітрам вершина залишалася чистою — моторошне сіро-коричневе ікло, що пнеться до неба.

— Це К2? — перепитав Еліаш Зоммер. Швейцарець, байдуже, що півжиття провів у Альпах, ніколи не цікавився альпінізмом. Але про Чоґорі, певна річ, чув. Амір у відповідь кивнув. Тоді Еліаш тицьнув пальцем у вершину лівіше від точки, до якої прикипів очима другий пілот. — Той пік ніби вищий за неї.

— Це лише здається. Просто він ближче до нас.

Зоммер промовчав, недовірливо звівши посивілі брови. Бовтанка раптово посилилася.

— Це якась із вершин масиву Гашербрум[90], — припустив Амір, — там із десяток піків, три чи чотири восьмитисячники, я колись читав, що якийсь із них досі не підкорено, мабуть, це один із…

Малайзієць недоговорив. Літак струсонуло так, що пілотів попідкидало над сидіннями. Їх би викинуло з крісел, якби не ремені безпеки. Відразу по тому із глибини салону долинула серія моторошних звуків: спершу щось подібне до шипіння, а слідом за ним — супроводжуваний металевим скреготом вибух.

16:46

Звук був таким сильним, що, здавалося, міг вибити зуби. Водночас із ним пронизливо заквилила аварійна сигналізація, і все це разом майже заглушило свист, із яким повітря виходило з кабіни. Температура різко впала, через холод волога, що була в повітрі, сконденсувалася, і пілотів, як за помахом чарівної палички, огорнув легкий туман.

— Що за?! — Амір попервах розгубився. Вирячені очі заметалися між цифровими моніторами. — Щось вибухнуло!

Більш досвідчений Еліаш, хоч і перелякався не менше за другого пілота, витримку зберіг. З того як заклало вуха, командир одразу збагнув, що лайнер утратив герметичність. На такій висоті вміст кисню у повітрі в чотири рази нижчий, ніж потрібно для дихання, тож передусім потрібно було подбати про кисневі маски. Без масок вони вже за лічені секунди сапатимуть, немов божевільні, й ні про що інше не зможуть думати. Еліаш Зоммер загорлав:

— Розгерметизація! — У розрідженому повітрі голос звучав пронизливо високо, майже пискляво. — Аміре, маска! Швидше, швидше! — Еліаш ривком висмикнув кисневу маску зі спеціальної ніші ліворуч від крісла, мерщій накинув її на голову, затягнув кріплення та глибоко вдихнув. Кисень із сичанням полився крізь регулятор. Голову розпирало від болю, проте в очах одразу проясніло. Командир скосив очі на напарника: — Аміре, ти о’кей? Як чуєш мене?

Амір затягував кріплення на своїй масці.