Розділ «Гора»

Аргумент для одинадцятирічної дівчинки був неспростовним, тож наступне запитання вона прокричала не так через бажання розібратися, як від безсилого розпачу:

— Але чому?!

— Бо Він створив увесь Всесвіт, — піднесеним тоном відповіла бабуся. — Як ти можеш сумніватися в рішенні когось такого могутнього?

Аня опустила голову й наморщила лоба. Очі Нелі Йосипівни переможно зблиснули, та допоки вона повернулася до миски з варенням, онука скинула голову й випалила:

— А хто створив самого Бога?

Губи бабусі вигнулися в іронічній усмішці, якою дорослі обдаровують дітей щоразу, коли чують запитання, на яке в них є наготовлена відповідь. А Неля Йосипівна не просто мала відповідь, у таких розмовах вона почувалася наче риба у воді.

— Усе має початок і творця, — мовила жінка, — проте Бог належить до зовсім іншої категорії, і так повинно бути. Бог відрізняється від усього, що існує в природі, від усього, що є у світі людей, бо Він існував завжди й незалежно від усього, що створив. Він не залежить ні від кого та ні від чого. — Вона помовчала, згадуючи почуте в церкві слово, а тоді з апломбом доказала: — Він самодостатній!

Складки у міжбрів’ї дівчинки на мить розгладилися, а потім прорізалися знову. Неля Йосипівна промовляла в’язким, «вір-мені-я-точно-знаю-що-кажу» тоном і майже переконала онуку, але… ну, майже. Попри бетонну самовпевненість у голосі, чогось не вистачило.

— А чому Бог такий?

Поклавши руку на поперек, Неля Йосипівна нахилилася до онуки:

— Ну дивись. Наш світ по-іншому не поясниш. Хтось зробив цей стіл, хтось збудував наш будинок, хтось пошив твоє плаття. А Бог створив увесь світ. Усесвіт не міг створити сам себе та не міг існувати вічно. Ти ж розумна дівчинка, мусиш сама це розуміти, так? — Вона почекала на кивок, та цього разу Аня не поворухнулася, втупившись у точку на рівні бабусиних грудей, і тоді Неля Йосипівна підсумувала: — І це доводить, що Всесвіт не міг бути створений кимось, хто сам був створений. Тому Бог такий, який є, першооснова всього сущого. Зрозуміла?

Ні, вона не розуміла. Нічого. Складки над переніссям навпаки поглибшали.

— Але чому?

Неля Йосипівна закотила очі та, роздратовано рохнувши, випросталася.

— Ти ще надто мала, щоби зрозуміти.

— Ні, не мала! Поясни!

— Не буду.

— Ну, ба-а!..

— Ні.

— Ба-а-а-а…