Розділ «Гора»

— Які гроші?

— У мене були гроші, коли ти розпалював вогнище. Але я не сказала. Хотіла, але не змогла. Пробач.

Ніяк не вдавалося зосередитися. Низовий вітер сік обличчя колючим поземком.

— Чому? — Він тримав розпухлі руки перед собою так, нібито вони були брудними.

— Не змогла.

— Та похер…

Парамонов подумав, що кілька зайвих папірців нічого не змінили б, він однаково не розпалив би багаття.

— Ти не зрозумів. — І Анна взялася діставати з-за пазухи, із кишень, зі взуття скручені валиками доларові банкноти й розкладати їх перед росіянином.

Мружачись, бо навіть просіяне крізь хмари світло обпалювало очі, Єгор отетеріло витріщався на готівку.

— Звідки?

Повітря між ними неначе просякло отрутою. Аннині плечі затремтіли від безгучних ридань, одначе запалі очі залишилися сухими. Вона нічого не відповіла.

— Це весь час було в тебе? — Чоловік наче вичавлював слова з-під преса.

Вона кивнула.

— Я не розумію. — Горло стислося, Парамонов почав задихатися.

— Пробач… пробач мені… — зашепотіла Анна.

— Стільки… — він не міг відірвати очей, — їх тут стільки…

— Вибач. — Їй здавалося, що хтось насипав у груди холодної землі.

— Стерво, чому не віддала раніше?

Анна затулила обличчя долонями, із горла вибрався уривчастий і низький, майже звірячий стогін.

— Не змогла-а-а!