Розділ «Гора»

— Замовкни! — і повернув голову до Апшоу: — Нехай п’є.

Старий наблизив горлечко до Лейлиних губів. Дівчинка насторожено глипнула на Лоуренса, проте Апшоу навмисно став так, аби затулити її від його погляду, і Лейла, швидко рухаючи потрісканими губами, зробила кілька ковтків.

Апетиту, як і раніше, ні в кого не було, тож Єгор, не переймаючись, висипав на землю знайдені вчора булки, після чого, розрівнявши пакет на пласкому камені, сокирою акуратно відтяв його нижню частину. Переконавшись, що поліетилен без дірок, він задер голову та бовкнув:

— Може, хтось помочиться?

Лоуренс і Апшоу перезирнулися.

— Я не хочу витрачати воду, — пояснив Парамонов, — якась частина однаково проллється, а тому я подумав… Ні? Ніхто?

Він переводив погляд з обличчя на обличчя, і всі по черзі заперечно хитали головою. Ніч на висоті шести кілометрів висмоктала з них усю вологу. Їм кортіло пити, а не мочитися.

— Добре. Впораюся так.

Росіянин нахилив пакетик під кутом, знайшов очима Апшоу й кивком вказав на пляшку з водою.

— Допоможіть. Наливайте.

Старий підняв пляшку й узявся обережно наповнювати пакет водою. Руки в обох тремтіли. Коли рівень рідини майже сягнув зрізаного краю, Єгор випалив:

— Досить!

Апшоу відставив пляшку. Парамонов затис у жмені верхню частину пакета і, поступово випускаючи повітря, заходився його закручувати — наче повітряну кульку після надування, от тільки всередині замість повітря бовталася вода. Частина рідини витікала, тоненькі струмки збігали передпліччями аж до ліктів Єгора, але він не зважав і закручував целофан усе дужче. Пакет помалу набував сферичної форми.

Коли Парамонов зупинився, скручений пакетик і за формою, і за розміром нагадував велику редиску.

— Це мала би бути сфера, — пробурмотів він, — щось максимально близьке до сфери, але я боюся закручувати дужче, бо ще лопне. Тоді втратимо і воду, і пакет, — насупившись, він глипнув на Лоуренса, який стояв найближче, так, ніби засуджував його за те, що той не зміг вицідити із себе трохи сечі. — Із сечею я би ризикнув, а так…

Ніхто не відповів. Єгор звернувся до Апшоу:

— Подайте, будь ласка, он ту сумку, — а сам скоса кинув погляд на Анну. Жінка, поставивши лікті у виїмку в кам’яній стіні, сиділа із заплющеними очима, проте на слові «сумка» відкрила їх. — Усередині гаманець, дістаньте з нього гроші.

Кардинал послухався. Схилився над сумкою, відшукав портмоне зі штучної шкіри та вийняв із нього худеньку пачку доларових банкнот різних номіналів. Парамонов тим часом витягнув із кишені джинсів серветку й коробку з пігулками. Анна стежила за ними туманним, осклянілим поглядом, нерухоме обличчя було білим, аж неживим, достоту як у загримованої гейші.

— Що мені з ними робити? — запитав Апшоу.

— Поки просто тримайте. І це теж. — Єгор тицьнув йому коробку, потім відступив на крок і, повернувшись спиною до вітру, опустився на коліна. Він по черзі зиркнув на Гелен і Лоуренса: — Підійдіть, станьте коло мене, але так, щоб не затуляти сонце.