Розділ «Гора»

— «Ми не протримаємо багаття довго», — повільно, немовби виплавляючи з металу кожне слово, повторив хлопець. — Як довго? Ти натякаєш, що ми проведемо тут іще одну ніч?

Єгор видихав повітря так повільно, що можна було дорахувати до п’яти.

— Я ні на що не натякаю. Просто намагаюся робити те, що збільшує наші шанси дочекатися рятувальників живими, і прошу тебе допомогти. А тому — заліпи пельку та принеси мені снігу. А я допоки полізу в літак.

Дві години по тому

Із Парамоновим пішла Гелен Горовіц. Упродовж години, орудуючи аварійною сокиркою та знайденим на бортовій кухні столовим ножем, вони зріза`ли одяг із задубілих (на дотик неначе мармурових) тіл і складали його перед проламом у фюзеляжі. Кучугура виросла чимала. Заніміння долонь зрештою минуло, натомість з’явився дрібний тремор: коли вони вже майже закінчили, пальці Єгора тремтіли так, що він ледве втримував ними сокирку. О чверть по дев’ятій Гелен допомогла перенести назбиране до підніжжя пагорба, біля якого вони провели ніч, після чого росіянин знеможено повалився на землю. Він почувався вимученим, у вухах гуло, м’язи рук зводило судомами, та найбільше лякало періодичне затемнення окремих ділянок поля зору — що п’ять хвилин Єгор повністю втрачав здатність бачити предмети на периферії. За хвилину чи дві потьмарення зникало, щоб потім накотити знову.

Страшенно хотілося пити.

Сідловину затоплювали тонни сонячного світла. Здавалося, наче сонце намагається закип’ятити мізки, та попри це вода та сніг у пляшках розтавали жахливо повільно. Апшоу влив кілька ковтків у рот Лейлі, проте ні йому самому, ні Анні не вистачило навіть на те, щоби змочити губи. Старий також відтягнув Олівера з тіні, й на сонці той трохи оклигав. Олівер усе ще ледве ворушився, проте гарячка спала, кров більше не скрапувала з рота, й він цілком осмислено сфокусував погляд на Гелен, щойно вона присіла біля нього. Коли в більшій із пляшок набралося трохи талої води, Гелен усю її влила до рота Оліверу.

Лоуренс, незважаючи на засторогу, посмоктував грудку пресованого снігу.

Майже півгодини знадобилося Парамонову, щоб оговтатися, втім, він і далі лежав на камінні, біля купи порізаного шмаття, вслухаючись у схожий на віддалений стогін шум у вухах, — кожен порух відлунював у голові розкотистими вилясками болю. Згодом до нього підсів Ґрейс — приніс пляшку з підталим снігом — і нагадав про багаття. Росіянин витрусив на гарячий і шорсткий від спраги язик кілька холодних краплин і хитнув головою. Іще не час. Немає сенсу розпалювати вогнище так рано, у разі успіху вони спалять усе, що мають, задовго до заходу сонця. Лоуренс знизав плечима та відійшов.

Ближче до одинадцятої розімлілий на сонці та змучений після безсонної ночі Єгор нарешті заснув.

15:33

Розбудила росіянина Гелен.

— Дивись.

Однією рукою вона торсала Парамонова, іншою показувала на південний схід. Єгор, не підводячись, задер голову. Передусім зауважив — волосся шатенки ледь тріпоче, темно-русяві пасма закрученими мазками лягають на обличчя. Вітер. Легкі подмухи приємно холодили підставлену сонцю щоку. Праву, подумав Єгор, праву щоку. Отже, вітер південно-східний — потік повітря надходив звідти, куди показувала Гелен.

— Що там? — Парамонов кілька разів змигнув, одначе картинка залишалася розмитою.

— Тобі для вогню потрібне сонце, — чи то запитала, чи то ствердила вона.

Єгор придуркувато мружився.

— Звідки ти знаєш?

— Ти сам сказав.

— Я казав таке?