Розділ V

Ви є тут

Щиголь

— Але ж… — Я розчаровано подивився на нього.

Це було схоже на тата — прибігти й змінити плани в останню мить.

— Ет, облиште. Курка може й зачекати. Хіба ні? Звичайно, може. — Він говорив, наче з кулемета стріляв. — Іншу страву ви теж можете поставити в холодильник. Ми з’їмо її завтра за різдвяним обідом — празники ж іще триватимуть? Чи празники — це лише Святвечір? Я щось наплутав? Але о’кей, у такому випадку ми оголосимо власні празники — різдвяний день. Створимо нову традицію. Адже розігріті страви найсмачніші. Повірте мені, буде фантастично. Борисе, — він уже виводив Бориса з кухні, — який розмір сорочки ти носиш, друже? Ти не знаєш? Я повинен віддати тобі всі свої давні сорочки марки «Брукс Бразерс», чудові сорочки, не зрозумій мене хибно, вони, либонь, дістануть тобі до колін, але вони трохи вузькі мені в комірі і, коли ти закасаєш рукави, будуть тобі якраз…

XVIII

Хоч я жив у Лас-Веґасі майже півроку, це був лише мій четвертий або п’ятий візит на Стрип; а Борис (цілком задоволений нашою маленькою орбітою між школою, торговельним центром і домом), можна сказати, у справжньому Веґасі ніколи й не був. Ми здивовано дивилися на водоспади з неону, на спалахи й пульсування електрики, що скочувалася бульками навколо нас; обернуте вгору обличчя Бориса спалахувало червоним, а потім золотим під божевільним світляним дощем.

Усередині «Венеціанця» гондольєри рухалися справжнім каналом із реальною водою, яка пахла хімікатами, а тим часом оперні співаки в театральних костюмах співали «Тиху ніч» і «Аве Марію» під штучними небесами. Борис і я, тягнучи ноги, пленталися за моїм батьком і Ксандрою, почуваючись обшарпанцями, човгаючи черевиками, надто приголомшені, щоб увібрати в себе всі ці видовища. Тато зарезервував для нас місця в шикарному італійському ресторані з дубово-панельними стінами — філії більш відомого ресторану в Нью-Йорку.

— Замовляйте все, що хочете, — сказав він, відсуваючи стілець для Ксандри. — Я пригощаю. Не стримуйте себе.

Ми зловили його на слові. Ми їли пиріг зі спаржею, з прованською заправкою та цибулею-шалот; вудженого лосося; карпачо з вудженої вугільної риби; перчателі з іспанським артишоком і чорними трюфелями; хрусткого чорного окуня з шафраном і стручками бобів; стейк із грудинки на барбекю; смажені короткі ребра, а ще панакоту, гарбузовий пиріг та інжирне морозиво на десерт. Це була в сотні разів краща їжа, ніж та, яку я споживав протягом останніх місяців, а Борис — який з’їв дві порції карпаччо з вугільної риби — був в екстазі.

— О, як чудово, — казав він, либонь, уп’ятнадцяте, майже муркочучи, коли вродлива молода офіціантка принесла ще одну тарілку цукерок і печива до кави. — Дякую вам! Дякую вам, містере Поттере й Ксандро, — знову сказав він. — Це надзвичайно смачно.

Мій тато, який не їв так багато, як ми (Ксандра також їла мало), відставив тарілку вбік. Волосся в нього на скронях було вологе, а обличчя — таке ясне і червоне, що, здавалося, зараз воно спалахне.

— Дякуйте маленькому китайцю в бейсболці «Cubs», який протягом усієї другої половини дня програвав у казино свої гроші, — сказав він. — Святий Боже. Виникало враження, що я не можу програти. — В автомобілі він уже показав нам свій несподіваний виграш: товсту пачку банкнот, перехоплену гумовою стрічкою. — Карта мені йшла і йшла. Ретроградний Меркурій і високий Місяць. Я хочу сказати — то були справжні чари. Ви знаєте, іноді стіл здається освітленим. Над ним ніби нависає гало, а ти перебуваєш у самому його центрі. Ти і є гало. Тут є фантастичний круп’є Дієґо, я люблю Дієґо — тобто, я хочу сказати, це, звичайно, дурниця, проте мені він здається схожим на художника Дієґо Ріверу, але в надзвичайно елегантному смокінгу. Я вже розповідав вам про Дієґо? Він працює тут уже сорок років, іще від часів «Фламінго». Високий, кремезний, солідний чоловік. Мексиканець. Швидкі слизькі руки й пальці у перснях, — він порухав пальцями, — ба-ка-РРРА! Боже, як я люблю цих мексиканців старої школи в залах бакара, вони такі охеренно стильні. Законсервовані старі стиляги, вони вміють себе подати. Одне слово, ми сиділи за столом Дієґо, я і маленький китаєць, він теж був прикметним типом, окуляри в черепаховій оправі й жодного слова англійською мовою, лише «сян бін», «сян бін», він пив цей паскудний женьшеневий чай, який вони всі п’ють, на смак як пилюка, але я люблю його запах, це запах успіху, й це було неймовірно, ми так розігралися, Господи, всі ті китаянки вишикувалися за нами, й кожна комбінація була моя, мені щастило просто неймовірно. Як ти гадаєш, — звернувся він до Ксандри, — чи буде о’кей привести хлопців у залу бакара й познайомити їх із Дієґо? Я переконаний, вони будуть ошелешені, коли побачать Дієґо. Цікаво, чи він досі на службі? Як ти думаєш?

— Думаю, його там уже нема. — Ксандра здавалася гарною на вигляд — очі сяють і виблискують, вона була в короткій оксамитовій сукні, в босоніжках, прикрашених діамантами, й зі ще червонішою помадою, ніж та, якою вона зазвичай малювала губи. — Він пішов додому.

— Іноді на вихідні він працює в подвійну зміну.

— О, вони не захочуть туди піти. Це забере надто багато часу. З півгодини треба буде йти туди через усе казино й назад.

— Так, але я переконаний, він захоче зустрітися з моїми хлопцями.

— Мабуть, що так, — не стала заперечувати Ксандра, провівши пальцем по краєчку келиха з вином. Крихітний золотий голуб у намисті блиснув під її горлом. — Він приємний чоловік. Але, Ларрі, хоч я тебе знаю й ти не захочеш вислухати мене серйозно, але якщо ти надто заприязнишся з круп’є, одного дня ти підеш туди й потрапиш до рук працівників служби безпеки.

Мій батько засміявся.

— Боже! — сказав він, ляснувши долонею по столу так гучно, що я здригнувся. — Якби я не знав, як воно насправді все було, я повірив би, що Дієго справді мені допомагав за столом сьогодні. Маю на увазі, може, він і допомагав. Тобто моя гра була телепатичною бакара. Скажи своїм радянським дослідникам, щоб вони попрацювали над цією проблемою, — порадив він Борисові. — Це допоможе зміцнити вашу економічну систему.

Борис прокашлявся й підняв свою склянку з водою.

— Пробачте, можу я щось сказати?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Щиголь» автора Тартт Донна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V“ на сторінці 57. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи