Розділ ІІІ

Ви є тут

Щиголь

— Він схожий на грифона. Або на крилатого лева. — Вона напівобернулася до світла й зазирнула всередину персня. — А це гравіювання?

Мій розгублений вираз примусив її спохмурніти.

— Тільки не кажи мені, що ти його ніколи не помічав. Стривай-но.

Вона підвелася на ноги, підійшла до письмового столу, в якому було безліч шухлядок і комірок для паперів, і повернулася до мене зі збільшувальним склом.

— Це буде краще, ніж мої окуляри для читання, — сказала вона, підносячи лупу до очей. — Проте цей давній напис важко роздивитися. — Вона піднесла лупу ближче до персня, потім відвела її далі. — Блеквелл. Це що-небудь означає для тебе?

— Е…

Насправді це щось означало для мене, крім слова, але думка відлетіла геть і зникла, перш ніж матеріалізувалася цілком.

— Я бачу тут також грецькі літери. Дуже цікаво. — Вона поклала перстень знову мені в долоню. — Давня річ, — сказала вона. — Це видно з патини на камені й з того, як він зносився — ось тут, бачиш? Американці мали звичай купувати такі класичні інталії в Європі ще в часи Генрі Джеймса й вставляти їх у персні. На згадку про свою подорож за океан.

— Якщо я їм не потрібен, то куди мені їхати?

На мить місіс Барбур, здавалося, розгубилась. Майже відразу вона опанувала себе й сказала:

— На твоєму місці я не турбувалася б про це тепер. Для тебе, мабуть, справді краще залишитися в нас ще на короткий час до закінчення навчального року, ти хіба не згоден? І, — вона кивнула, — бережи цей перстень, дивись не загуби. Я бачу, як слабко він тримається на твоєму пальці. Ліпше ти зберігав би його в якомусь надійному місці, а не носив отак.

VI

Але я й далі носив перстень. Власне, я знехтував її пораду зберігати його в надійному місці й носив його в кишені. Коли я брав його в руку, він здавався мені дуже важким; якщо я обхоплював його пальцями, золото нагрівалося від моєї руки, але вставлений у нього камінець залишався холодним. Його вага, його старовинна якість, його суміш урівноваженості й блиску в якийсь дивний спосіб заспокоювали мене. Якщо я зосереджував на ньому досить інтенсивну увагу, він мав дивну силу зупиняти мене в моєму нестабільному стані й відгороджувати від навколишнього світу, проте я не хотів думати, звідки прийшов до мене цей перстень.

Не хотів я також думати про своє майбутнє — бо хоч я не прагнув нового життя в сільському Мериленді, крижаної гостинності моїх діда й бабусі Декерів, я тепер серйозно непокоївся про те, що зі мною станеться. Усіх, здавалося, глибоко шокувала ідея оселити мене в готелі «Голідей Інн», запропонована дідусем Декером та Дороті, так ніби вони запропонували мені пожити в їхньому сараї на задньому подвір’ї, але мені вона здалася не такою й поганою. Мені завжди хотілося пожити в готелі, і хоч «Голідей Інн» не був готелем того типу, який я собі уявляв, безперечно, я пристосувався б у ньому жити: гамбургери, замовлювані в кімнату, платні телеканали, басейн улітку — що в цьому поганого?

Усі (соціальні працівники, психіатр Дейв, місіс Барбур) знову й знову запевняли мене в тому, що я не зможу жити сам-один у готелі на передмісті в Мериленді і що хай там як, а до цього ніколи не дійде, — вони, здавалося, не мали жодного уявлення про те, що їхні нібито заспокійливі слова в сотні разів підсилювали мою нервовість.

— Ти повинен пам’ятати, — казав Дейв, психіатр, якого призначили для мене міські організації, — що про тебе дбатимуть у будь-якому разі. — Це був тридцятирічний чоловік у темному одязі й супермодних окулярах, і завжди здавалося, ніби він щойно прийшов із поетичної вечірки, яка відбувалася в підвалі якоїсь церкви. — Бо існує безліч людей, які піклуються про тебе й хочуть для тебе найкращого.

Я став підозріло ставитися до чужинців, які заводили розмови про те, що буде для мене краще, бо саме про це говорили соціальні працівники перед тим, як перейти до теми родини, яка могла б узяти мене на виховання.

— Але я не думаю, що пропозиція діда й бабусі така вже погана, — сказав я.

— Ти про яку саме пропозицію?

— Про ту, щоб оселити мене в готелі. Готель може бути цілком прийнятним місцем для проживання.

— Ти хочеш сказати, що жити у твоїх діда й бабусі тобі зовсім не хочеться? — запитав Дейв, відразу зрозумівши суть моєї думки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Щиголь» автора Тартт Донна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ ІІІ“ на сторінці 10. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи