Розділ XII

Але ванна почекає. Натомість я висунув шухляду стола й дістав звідти готельний комплект канцелярського приладдя. Сірий кафедральний камінь, мінорні гексахорди. Rex virginum amator[222]. Між лихоманкою і водою в каналах навколо мене утворилася примарна подвійність, межова зона, яка водночас була кімнатою в готелі й каютою корабля, що легко гойдався на воді. Життя у відкритому морі. Смерть від води. Коли ми були малими дітьми, Енді казав мені своїм моторошним марсіянським голоском, як він чув на освітньому каналі, що Діва Марія оберігає тих, хто плаває на морі, що молитви з розарієм[223] захищають, зокрема, від утоплення. Mary Stella Maris. Марія Зірка Моря.

Я уявив собі Гобі на опівнічній месі, опускається навколішки між лавами у своєму чорному костюмі. Позолота поступово стирається. На дверях шафи, на кришці бюро часто можна бачити маленькі виїмки.

Речі шукають своїх законних власників. Вони наділені людськими властивостями. Вони нечесні або чесні, підозріливі або довірливі.

Справді чудові предмети не з’являються нізвідки.

Готельна ручка була далека від досконалості, я волів би мати кращу, але папір був кремовий і цупкий. Чотири листи. Листи до Гобі та місіс Барбур будуть найдовшими, бо вони найбільше заслуговують на моє пояснення, і це єдині люди, які за мною сумуватимуть, коли я помру. Але я напишу також Кітсі — щоб запевнити, що це не її провина. Лист до Піппи буде найкоротшим. Я хотів, аби вона знала, як сильно я її кохав, і водночас переконати, що анітрохи не звинувачую її за те, що вона не відповіла на моє кохання.

Але я їй цього не скажу. Я хочу не бризнути в неї отрутою, а обсипати її пелюстками троянд. Моя мета в тому, щоб коротко повідомити, яким щасливим вона мене зробила, а про більшу частину конкретних подробиць не згадувати.

Коли я заплющив очі, то був вражений клінічно гострими стрілами спогадів, якими лихоманка обсипала мене невідомо звідки, то були наче сигнальні ракети, що злітали над джунглями, яскраві спалахи навдивовижу деталізованого й емоційно насиченого матеріалу. Стріли світла проникали крізь заґратовані вікна нашої колишньої квартири на Сьомій авеню, шкарубкі сизалеві килимові покриття та червоні рубці від них, що відбивалися на моїх руках і колінах, коли я грався на підлозі. Помаранчева вечірня сукня мами з якимись блискучими бляшками в нижній частині, до яких мені завжди хотілося доторкнутися. Наша колишня служниця Аламеда розминає банани в скляній мисці. Енді віддає мені честь, перш ніж зникнути, спотикаючись, у темному холі свого помешкання: «Слухаюсь, капітане!»

Середньовічні голоси, строгі, віддалені. Могутня сила неприкрашеної пісні.

Я, власне, навіть не засмутився, а радше відчув себе так, як тоді, коли дантист нахилявся над моїм останнім і найбільш проблемним зубним каналом і казав: «Ну, тепер майже все!»

24 грудня

Дорога Кітсі!

Пробач мені за ту халепу, яку я тобі підсунув, але я хочу, щоб ти знала: це аж ніяк не пов’язане ані з тобою, ані з будь-ким із вашої родини. Твоя мати одержить окремого листа, в якому буде трохи більше інформації, але поки що я хочу тебе запевнити особисто, що мій учинок не спричинений нічим, що відбулося між нами, а надто останніми подіями.

Звідки цей скутий голос і неприродно скуте письмо — яке абсолютно не відповідало тим вибухам пам’яті та галюцинацій, що навалювалися на мене з усіх боків, — я не знав. Мокрий сніг налипав на шибки з якоюсь історичною вагою: голодоморів, армій на марші, нескінченного смутку, який приходив у вигляді дрібного дощу.

Ти знаєш і сама нагадувала мені про це, що в мене численні проблеми, які почалися задовго до того, як ми з тобою стали зустрічатись, і жодна з них не виникла з твоєї вини. Якщо твоя мати захоче довідатися про твою роль в останніх подіях, порадь їй поговорити з Тессою Марґоліс або — навіть краще — з Ем, яка з великою радістю поділиться своїми міркуваннями щодо мене. Крім того — це абсолютно не пов’язане зі змістом мого листа, — я закликаю тебе більше ніколи, в жодному разі не впускати в дім Гейвістока Ірвінга.

Кітсі в дитинстві. Її красиве волосся падає на обличчя. Заткніться, придурки, а то я все розповім батькам.

Останнє, але дуже важливе…

(ручка застигла над цим рядком)

я хочу тобі сказати, що ти була неймовірно гарною на вечірці і я був дуже розчулений, що ти наділа сережки моєї матері. Вона безумно любила Енді, вона полюбила б і тебе, і їй дуже хотілося б, щоб ми були разом. Пробач мені, що так не сталось. Але я сподіваюся, що в тебе все буде гаразд. Чесно.

З любов’ю

Тео