Розділ X

— Я вже хотів залишити його собі.

Поппер — мокрий, але в усьому іншому його пригода негативно на нього не вплинула — напружив лапки, коли Борис поставив його на підлогу, а потім подибуляв до мене, тримаючи голову так, щоб я міг почухати йому підборіддя.

— Він анітрохи не сумував за тобою, — сказав Борис. — Ми провели разом дуже приємний день.

— Що ви робили? — спитав я після тривалої мовчанки, бо не придумав нічого іншого.

— Здебільшого спали. Юрій нас висадив, — він почухав свої потемнілі очі й позіхнув, — і ми добряче подрімали. Ти знаєш, як він любив скручуватися в клубок? Наче хутряна шапка на моїй голові. — Поппер ніколи не спав, поклавши мордочку мені на голову, він полюбляв класти її лише на голову Бориса. — Потім ми прокинулися, я прийняв душ і вивів його на прогулянку — недалеко, він не хотів іти далеко, — я зробив кілька телефонних дзвінків, ми з’їли по сандвічу з беконом і приїхали сюди. Я тебе благаю, ти мені пробач, — імпульсивно промовив він, запустивши пальці у своє сплутане волосся, коли я нічого не відповів. — Я щиро шкодую. І обіцяю тобі, що все знову буде правильно й добре.

Тиша, яка стояла між нами, здавалася згубною і нищівною.

— Тобі вчора було хоч весело? Мені було дуже весело. Чудова ніч! Щоправда, сьогодні вранці я вже не почувався так добре. Скажи що-небудь! — вихопилося в нього, коли я нічого не відповів. — Мені було дуже зле сьогодні через цю історію.

Поппер почовгав через кімнату до своєї миски з водою. Він спокійно заходився пити. Якийсь час ми не чули нічого, крім його монотонного плямкання та хлюпання води.

— Повір мені, Тео, — сказав Борис, приклавши руку до серця, — я почуваюся жахливо. У мене немає слів, щоб висловити свої почуття… свій сором, — сказав він іще серйознішим тоном, коли я йому нічого не відповів. — І я готовий визнати, що якась частина питає мене: «Навіщо ти порушив усе, Борисе, навіщо розкрив свого великого рота?» Але хіба міг я брехати й приховувати правду? Ти принаймні віддаси мені належне в цьому? — сказав він, збуджено потираючи руки. — Я не боягуз, я все тобі розповів. Я визнав свою провину. Я не хотів, аби ти непокоївся, не знаючи, що сталося. І я обіцяю залагодити цю свою провину, обіцяю тобі.

— Навіщо… — Гобі був заклопотаний унизу з пилососом, але я все одно стишив голос, перейшовши на той самий сердитий шепіт, як тоді, коли Ксандра була внизу на сходах і ми не хотіли, аби вона чула, як ми сваримося. — Навіщо?..

— Про що ти?

— Навіщо, в біса, ти її взяв?

Борис закліпав очима, трохи навіть ображено.

— Тому що у твій дім могла прийти єврейська мафія, ось чому.

— Ні, явно не тому.

Борис зітхнув.

— І все ж таки частково тому. Хіба була вона в безпеці у твоєму домі? Ні! І так само в школі. Тому я взяв свій старий зошит, обгорнув його газетою та обклеїв липкою стрічкою, щоб він мав однакову товщину з картиною…

— Я тебе запитав, навіщо ти її взяв.

— Що я можу на це сказати. Я — злодій.

Поппер досі шумно хлебтав воду. Я роздратовано подумав, чи здогадався Борис поставити йому миску з водою протягом такого приємного для них дня.