Розділ IX

Але вони мене бачили.

Певно, то був хтось інший.

Є три свідки.

Нехай тебе це не турбує. Вони всі помилилися. «То був не я».

Вони приводитимуть свідків проти мене цілий день.

Ну й нехай приводять.

Хтось опустив штору на вікні, й наш стіл накрила тінь, смугаста, як шкіра тигра. Рів, нахабно подивившись на мене, наколов на виделку помаранчеву креветку і з’їв її.

— Я тут думав, і, можливо, ви мені в цьому допоможете. Яка картина приблизно такого розміру не поступиться їй у рівні мистецької досконалості? Можливо, отой маленький Веласкес, ви знаєте, «Садок біля вілли Медічі»? Але за рідкісністю вона не може зрівнятися зі «Щиглем».

— Поясніть мені все-таки, про що ми говоримо? Бо я не зовсім переконаний, що розумію, до чого ви хилите.

— Що ж, тримайте це при собі, якщо вам так хочеться, — сказав він люб’язно, витираючи рот серветкою. — Ви не одурите нікого. Хоча скажу вам, що з вашого боку було вельми необачно й безвідповідально довірити картину якимсь йолопам, щоб вони віддавали її під заставу кому заманеться.

У відповідь на мій подив, цілком щирий, здивування зблиснуло і на його обличчі. Але воно згасло вже за мить.

— Таким людям не можна довіряти щось настільки цінне, — сказав він, ретельно пережовуючи свій харч. — Якимсь вуличним головорізам, невігласам.

— Те, що ви говорите, не має сенсу! — відрубав я.

— Не має сенсу? — Він поклав виделку. — Ну гаразд. Я вам пропоную — якщо ви все ж таки захочете зрозуміти, про що я кажу, — викупити у вас цю річ.

Я почув гудіння у вухах — давнє відлуння вибуху, як це часто бувало зі мною у хвилини стресу, високий звук, наче до мене наближався з неба літак.

— Назвати вам і цифру? Думаю, півмільйона буде цілком пристойною ціною, беручи до уваги той факт, що я можу цієї ж таки хвилини зателефонувати, — він дістав мобілку з кишені й поклав її на стіл поруч зі склянкою води, — і прикрити ваш бізнес.

Я заплющив очі, потім розплющив їх.

— Послухайте. Скільки разів повинен я це казати? Я не знаю, що ви там думаєте, але…

— Я скажу вам точно, що я думаю, Теодоре. Я думаю про збереження. Ці проблеми, бачу, мало турбували вас або людей, з якими ви працюєте. Не сумніваюся, ви зрозумієте, що для вас це найкращий вихід — і для картини теж. Вона явно допомогла вам зробити статок, але було б безвідповідально — невже ви не погодитеся зі мною? — дозволяти, щоб вона й далі кочувала туди-сюди й наражалась на небезпеку.

Але моє невдаване спантеличення зіграло на мою користь. Після дивної, фальшивої затримки він запхав руку до нагрудної кишені.