Розділ «День третій»

Інтернат

— Да залиш ти його, — раптом озивається малий. — Йому ж іще повертатись. Хай їде.

Водій смикається, аби відповісти, але не зважується -втискає голову в плечі, терпляче мовчить. Паша раптом попускається — справді, думає, що я на нього тисну? Що я про нього взагалі знаю? Він же міг завезти нас прямо в комендатуру. А не завіз, не кинув. Що я починаю?

— Ладно, — говорить Паша водієві. — Не злись. Всяке буває.

Водій на знак згоди киває головою — мовляв, ага, всяке. Виходьте скоріше.

— Тримай ось, — Паша дістає консерви, соває водієві.

Той хапає банку великими долонями, не розуміє, що це, але хапає.

— Для чого? — знічується. — Не треба.

— Бери-бери, — наполягає Паша. — Після війни розберемось. Якшо виживемо, — додає.

Малий лізе до кишені й дістає шоколадку. Теж соває водієві.

— Тримай, — говорить поблажливо. — І не злись.

Водій несподівано розчулюється, навіть очі зволожуються. Зворушено трясе мішками під очима, пробує посміхнутись, не виходить.

— Удачі, — каже Паші й малому.

— І тобі удачі, — відповідає Паша. — І тобі теж.

Малий виходить, Паша виходить слідом, причинивши за собою дверцята. Відійшовши, вони чують, як позаду вищать шини: водій різко розвертається й тисне на газ.

— Ти шо, шоколад не їв? — питає Паша.

— З тобою поділитися хотів, — відповідає малий.

Жартує, здогадується Паша. А може, не жартує.

Минають першу п’ятиповерхівку. Проходять повз школу, повз чорний куб торговельного центру. Коли з-за центру вискакує бетеер, вантажений людьми й речами, налякано присідають. Але бетеер зникає за наступною п’ятиповерхів-кою, ніби його й не було. І що робити далі — вони не знають. Потрібно йти в бік автовокзалу, слідом за бетеером. Ну, або лишатись тут, посеред вулиці. Посеред вулиці лишатись їм не хочеться, тож завертають за п’ятиповерхівку й зупиняються, приголомшені.

Вулиця забита військовою технікою. Темні від бруду машини, вимерзла броня, різнокаліберні легковики — колоні не видно кінця, машини стоять у два ряди, так що між ними не проїдеш, не протиснешся. Бетеер, який вони щойно бачили, стоїть скраю, військові з нього зістрибують вниз, у воду, й бредуть вулицею вперед, проштовхуються крізь натовп таких самих військових, що стоять тут, не знаючи, куди рухатись далі. Стоять більшими й меншими групами, палять багаття, гріються, стоять під будинками, сидять чи лежать на лавочках, ховаються в темряві. Будинки темні й неживі, хоча, якщо придивитись, можна помітити за фіранками й ковдрами, вивішеними замість штор, чиїсь насторожені погляди, чиїсь лиця, що, відчувши на собі погляд із вулиці, відразу ж ховаються в глибині помешкань.

Паша з малим стоять при початку вулиці й розуміють, що треба пройти крізь цей вистиглий натовп, що краще триматись військових, аніж далі пхатись чорним порожнім містом у невідомому напрямку. Що вони нам зроблять? — переконує Паша сам себе. Зрештою, у мене в паспорті такий самий прапор, як над їхніми танками. Я вчитель, зрештою, згадує він. Я міг би вчити їхніх дітей. Точно, міг би, думає він і рушає вперед. Малий тримається поруч.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інтернат» автора Жадан Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „День третій“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи