Розділ II

— Але знаєш, що найцікавіше, — Сашко намагався відволіктись від думок про бургер. — Я не розумію, чому Ненаситність вважається гріхом. Порівняло ваше керівництво вбивство, на яке надихає Лють, і бургер, на який надихаєш ти. Бургер... Коли вже висохнуть твої нігті?

Ненаситність засміялась і ще раз подула на пальці. Після цього підморгнула і пішла до своєї кімнати. Вона швидко скинула з себе домашній одяг, вбралась у джинси, що були підкочені знизу, і в білий топ. Перед дзеркалом Ненаситність зупинилась і уважно подивилась на свій живіт. Через мить вона скинула з талії кілька міліметрів. Хоча гріхиня сиділа на весняній детокс-дієті, користуватись чарами для покращення зовнішності було її майже щоденною звичкою. Вона була залежна від соціальних мереж, особливо Insta-gram, як тільки там з’являлась дівчина з більш ідеальною фігурою, ніж у Ненаситності, гріхиня панікувала. Вона завжди вважала, що має досягнути того ідеалу своїми силами. Але потім кожного ранку силою своєї думки все ж таки збільшувала сідниці, груди, кубики на животі. Тоді вона знала, що має дійсно ідеальну вагу і фігуру, заспокоювалась і з чистим сумлінням бігла спокушати дівчат.

Ненаситність взяла у шафі чоловічі штани і толстовку, які мали гарно сидіти на Саші. Про такі шафи, які є у гріхів, мріють всі дівчата. Ми дістаємо звідти все, що нам заманеться. Сашко швидко перевдягнувся. Голод у ньому перемагав, шлунок співав пісні, слина виділялась у роті і, здавалось, вже скоро почне капати на підлогу. Лінь заховала наше тепле взуття, тепер у коридорі стояли лише гарні туфлі і босоніжки, кеди і кросівки, черевики й еспадрильї. Весна! Саша вийшов за Ненаситністю в коридор, знайшов свої кросівки і почав швидко зав’язувати шнурки. Ні граму ліні, коли біля тебе ненаситність, яка знає, де продають смачні бургери. Гріхиня додала собі кілька сантиметрів, щоб її зріст був майже таким, як у Сашка. Вона давно мріяла пройтись по Києву поруч із кавалером. Взяла його попід руку, і вони повільно пішли по Саксаганського до бургерів.

— А тепер подумай, скільки буває вбивств, а скільки переїдань у день? Звісно, ті, хто об’їдаються, грішать менше за тих, хто вбиває. Але я змушувала грішити майже кожну людину. Київ узагалі унікальне для мене місто. Ціни на страви в кав’ярнях і ресторанах високі, але це не зупиняє людей замовляти багато й об’їдатись. До того ж, ця гарна і дорога їжа їм зовсім не потрібна. Вона робить тіла жінок рихлими, вона засмічує організм шлаками, вона вбиває. Виходить, що ресурси люди інвестують у те, що їм не потрібно і що через 12 годин опиниться в унітазі. І все завдяки мені. Ти не уявляєш, скільки гарних речей могли б купити люди, якби не витрачали щодня гроші на непотрібні калорії. І скількох хворіб удалось би їм уникнути, якби вони не набивали шлунки шкідливою їжею. Чим же я не прекрасна?

— Але...

— Ти зараз скажеш про поживні речовини. О так! Погоджуюся з тобою. Через їжу людина взаємодіє з природою, природа віддає свою енергію людині саме через їжу. Вода і свіже повітря дають людині не менше енергії, але люди не страждають від того, що п’ють багато джерельної води або ж вдихають забагато повітря. Чому? Бо лише їжі вдається викликати в людині почуття задоволення. Воно закріплюється моїми гормонами. І потім за порцію цих гормонів насолоди людина платить гроші. Мої гормони — це спокій і задоволення. Коли все погано і турбує, наприклад, наближення іспитів, що потрібно зробити? Звісно, з’їсти порцію пельменів. Коли колишній збирається на дискотеку з новою дівчиною, що потрібно зробити? Звісно, з’їсти бутерброд із ковбасою. Коли начальник тебе ігнорує і не хоче підвищувати, що потрібно зробити? Сходити з подругою на суші і наїстись, як корова. І стає дуже добре і спокійно. А що потрібно було зробити насправді, щоб не дурити свій організм? Вивчити білети, познайомитися з класним хлопцем, краще працювати або ж звільнитись. І заспокоїти себе так, отримати дофамін іншим способом.

Ненаситність все говорила і говорила, аж раптом помітила, що Саші поруч нема. Першою її думкою була думка про втечу. Але на відстані п’яти метрів гріх розгледіла чоловіка, що лежав без тями на асфальті. Ненаситність кинулась до нього, в ту ж мить до них підбігла жінка:

— Викликати швидку? — запитала вона.

— О ні. У нього таке часто буває, — промовила Ненаситність, яка навіть не захотіла нахилятись до чоловіка. Вона копнула його ногою в бік. Саша не ворушився.

— Прикидаєшся, гад? — прошепотіла вона і ще раз вдарила його так, що у Саші закололо в печінці. Він почав корчитись на асфальті. Шокована жіночка швидко пішла далі, обертаючись на дивну парочку: дівчину модельної зовнішності на високих підборах і неголеного блідого чоловіка.

Саша насилу підвівся й оперся об будинок. Його нова толстовка вже встигла забруднитись.

— Це ще що було? Надумав тікати? — гнівно спитала Ненаситність, яка чекала чергового коника від Сашка.

— Я просто помираю з голоду! Вже не маю сили йти,

— промовив блідий Саша. Він дійсно тримався з усіх сил і намагався слухати тоненький голос гріхині, але в один момент перед очима все стало меркнути.

— Ааа... На щастя, ми вже майже прийшли.

У Києві не так багато закладів із душею. Закладів, які були створені не як структура комерційна, налаштована на збагачення власника, а як заклад, що прагне ділитися з хорошими людьми неймовірними смаками, поїти їх хорошим вином, створювати їм прекрасний настрій. У такі заклади приходять не їсти, а отримувати насолоду. Ненаситність не повела Сашка в заклад із душею, ні. Вона відвела його у місце, де платили за можливість відчути себе кращим за інших. І справа була навіть не у смакових якостях, і продукти вони закуповували у звичайних постачальників. Справа була у високих цінах на продукти, які давали відчути відвідувачам, що цей бургер кращий, ніж в інших закладах. Ця впевненість обманювала розум і змушувала виділяти його ще більше гормонів насолоди, і страви здавалися смачнішими.

Гріхиня відкрила двері модного ресторану і жестом руки запропонувала Сашку зайти. Він майже заповз туди, тримаючись рукою за живіт. Вони сіли за столик, Саші здавалось, що офіціанти ігнорували їх. Хвилина для голодної людини в ресторані — ціла вічність. Інтер’єр ресторану був стриманим, на стінах — мальовничі картини, на столі — білосніжні скатертини, приємна музика. Одяг гостей швидко забрала адміністратор, вона ж винесла для сумочки Наталки підставку. А ось офіціант чомусь не поспішав.

— Вони знущаються? — Саша починав злитись. — Ранок, людей нема, а вони нас не помічають. Я зараз почну гризти свою руку.

Нарешті, до них підійшла офіціантка. Вона була переповнена любов’ю, ввічливістю і сяяла посмішкою. Можливо, вона так довго не виходила до гостей, бо нюхала за барною стійкою кокаїн? Бо чого їй ще так щасливо усміхатись? Саша вже встиг добре вивчити меню.

— Суп з морепродуктами, бургер зі свининою, свинячі реберця в імбирно-медовому соусі, локшину з куркою, пиво і сирний пиріг, — швидко промовив чоловік.