Розділ II

— Ні, знаєш що? Ти права. Тупа курка — це я.

Ви собі уявляєте? Цей діалог у мене відбувався з привабливою дівчиною, яка мала вищу освіту, не дивилась «Дом-2», не слухала попсу, цікавилась літературою, завжди поводилася адекватно. Вся ця маячня з її вуст — це все мої гормони, які отруїли її розум. Я дивилась на Марину і розуміла, що ці ж самі гормони плавають і в моїй крові. І через них я ледве не стала жінкою. Ні, Марино, тупа курка — це не тільки ти. Ми всі іноді тупі курки через ті гормони.

— Я завжди отримую те, чого хочу. От побачиш, він буде мій, — казала Марина, допиваючи ще одну чарку текіли.

— Можливо, нам не завжди потрібно отримувати те, чого ми хочемо, — сказала я, думаючи про себе. Упс! От я бачу, що її мозок вже виділяє адреналін, починає переживати стрес. Ось вона — загроза у вигляді мене! Надумала руйнувати ілюзорний світ, припиняти поставку гормонів до крові, хоче обрубати крила.

— Як же це не потрібно? Мені потрібно, розумієш? Я без нього ніхто, він кохання всього мого життя, — провила Марина і знову вдарилась чолом об стіл, накривши голову руками.

— Ну добре. Я тобі допоможу. Ти мені відкрилась. Я відкриюсь тобі теж, — промовила я і підсунулась до Марини ближче. — Ми зробимо так, щоби він був твоїм.

Мозок підкинув до крові ще гормонів, та на цей раз без адреналіну. Цього разу я викликала у ній лише позитивні емоції — очі засвітилися, жити стало легше, ілюзії міцно вхопились за ще одну подачку жалюгідної надії від нової знайомої, яка сиділа напроти в барі й обіцяла зробити диво.

— Що ти хочеш від нього? — спитала я суто для офіційної частини, щоб потім згадувати це і сміятись.

— Заміж, — відповіла вона, вкотре підтверджуючи статус «тупої курки».

— Я так зрозуміла, що про твої почуття він знає.

— Не впевнена. Я намагаюсь вдавати, що він мені байдужий.

— Як дипломований психотерапевт кажу тобі — це тактика неправильна.

— Ти психолог?

— Не просто психолог, — зловіщим голосом промовила я. — Я тренер дівчат з пікапу хлопців. Завдяки мені, наприклад, Ані Лорак вийшла заміж за свого турка. При цьому всі, у тому числі і він, вважають, що це турок бігав за Лорак. Насправді ж, ми з Кароліною довго його завойовували.

— Не може бути!

— Марино, я знаю, що ти думаєш. Що з тобою щось не так, що інші дівчата гарніші чи розумніші, якщо вже вийшли заміж, а ти ні. Можливо, ти думаєш про якусь маячню типу порчі чи поганої аури, родового прокляття, затемнення Місяця чи про Юпітер у п’ятому домі. Насправді, все простіше... Просто для того, щоб вийти заміж у Києві, потрібно мати коуч-пікапера. Ти собі не уявляєш, скільки клієнток має наше агентство. Зараз практично немає шансів вийти заміж без таких тренерів, як я. Особливо у Києві, де хлопці дуже балувані. Вони не хочуть нікого завойовувати, вони чекають, поки ти їх завоюєш. Чоловіки виросли на порнографії і мають у головах образи дівчат з ідеальними формами. Їх не вразиш звичайною чарівністю і посмішкою. Їх не здивуєш класичними позами. Їм буде байдуже до твого борщу і пиріжків. У киянок нема шансів вийти заміж без спеціального знання. І я допоможу тобі безкоштовно.

— Справді? Допоможеш? Петро буде моїм?

— Так. Ще й як буде. Бо щось є у тобі особливе. Ти маєш право бути щасливою.

Після цих слів Марина обійняла мене і ледве не розплакалася від щастя. Мої слова — добрива для її ілюзій, допомогли втертись у довіру. Нічого-нічого, ілюзії. Я вас породила, я вас і поховаю. При цьому поховати ілюзії мені потрібно було делікатно. Не розбити їх у серці кувалдою на шматки, які б поранили Марину. Потрібно було вилучити їх, як пластичному хірургу, але так, щоб Марина й не помітила. Ще й так, щоб після їх вилучення у серці лишилась віра у справжнє кохання і нормальних чоловіків. Виклик прийнято, ілюзії!

— Давай напишемо йому просто зараз. Щось хороше. Що написати йому? Хочу написати йому. Я не можу без нього жити. Хочу до нього, — мозок Марини взагалі відключився під впливом текіли.