Розділ II

Проблеми, які я наробила через свою неуважність, інколи дуже сильно мене напружували. І без них була купа роботи, ще й мої «косяки» розрулювати треба було тієї весни. А вони були фатальними. Марині було дуже зле. Її мозок побудував свою реальність без повій і блек джеків, але з Петром і їх вічним коханням. Все це було сумно. Закохані, як губка, вбирають у себе чужий світ. Світ порнографії, неробства, горілки, безвідповідальності, хейтерства. Це був явно не той світ, на який заслуговувала дівчина. Треба було рятувати ситуацію. Я прийняла подобу дівчини, яка була дуже схожою на подругу дитинства Марини: необхідно було швидко втертися до неї в довіру. Подругу звали Аліною, а я назвалась Альоною, це теж допомогло. Я підійшла до Марини після роботи, я сяяла й усміхалася так, ніби вже давно її знаю і люблю. Це змушує людей відкриватись і взаємно усміхатись. Марина пила каву біля офісу, а я вдала, що працюю недалеко, спитала котра година, пожалілась на важкий день. Small talk, а Марина вже вважає мене ближчою за своїх подруг із Чернігова. Вважає, що їй нарешті пощастило зустріти хорошу дівчину в столиці. Small talk, і ми домовляємось піти в бар на пиво після роботи.

Тієї весни у Києві бари росли, немов гриби після дощу. Ми осіли в одному, що знаходився у центрі. Пиво було не актуальним, адже проблеми у психічному полі дівчини були настільки великими, що довелося пити текілу.

Душа Марини була в мене на долонях і без її слів, але цікаво було послухати її саму, цікаво було дивитися, як вона, напившись своїми ілюзіями, бачила все ніби у тумані.

— Знаєш, у мене завжди так. Я не заслуговую на кохання. Зі мною щось не те. У мене просто нема шансів — він такий особливий і такий геніальний. Я не варта його, я це розумію. Але знаєш, він все ж таки буде моїм, — вже зовсім відкрилась мені п’яненька Марина.

— Можливо, краще звернути увагу на того, з ким у тебе будуть шанси?

— Ні. Думаю, він моя доля. Цієї ночі мені снилось, як він казав мені, що кохає мене. Це не може бути випадковістю.

Я б сказала їй, що її підсвідомість видає бажане за дійсне, але тоді її мозок розгледів би у мені ворога її чарівного світу. Світу, що годує організм ендорфінами. Тому я посміхнулась її мозку, вдала дурепу, щоб ще більше втертись їй у довіру.

— Ти права. Всесвіт дав тобі знак, значить, ви будете разом.

— Правда? Ти справді так думаєш? Слухай, я маю йому написати просто зараз. Скажу, що дуже скучила. Може, попрошу забрати мене звідси? Вибачусь.

— За що вибачишся?

Марина поклала голову на стіл і накрила її руками.

— Ей. Що там вже було? — ще раз запитала я.

— Я просто залізла до його ноутбука, коли його не було. Хотіла почитати листування з іншими дівчатами. Але не встигла. Він прийшов додому дуже швидко і побачив мене біля його ноутбуку. Він думає: я ідіотка. І я вибачалась перед ним, потім накричала на нього, а потім напилась і зайшла до нього в кімнату лише в білизні.

— О, Господи! Як ти встигла так начудити за три дні? І що далі було?

— Нічого, я просто спокусливо постояла біля його ліжка, намагалась його розбудити, але він спав, тому я пішла до себе у кімнату. А вранці він сказав, що бачив, як я заходила до нього, сказав, що я поводжусь, як повія. Я дуже образилась.

— Не дуже по-джентельменськи сказав.

— Але потім він написав мені смс про те, щоб я приходила до його кімнати і вдавати те, що він спить, він більше не буде.

— Цікавий чувак.

— Це було вчора. Але я вирішила не йти до нього. Якби я прийшла, він би точно думав, що я повія. Але тепер я шкодую, що не пішла. Тепер він буде трахати якусь тупу курку замість мене.

— Ееее...