Розділ II

— Але ж погодься: ти б не прийшла, якби тобі було байдуже? Ти не хочеш дозволити собі бути щасливою?

— Я прийшла, бо ти мене тиждень вмовляв. Прийшла сказати, що з цього нічого не вийде.

— Ти кажеш це, а твої очі кажуть інше. І я знаю, що твої очі не брешуть.

Я підлетіла до цих двох дуже швидко. Магнетизм. Ще. Ще. Ще. Лєра дивилась на нього вогнем пристрасті, а він на неї. Поцілунок. Космос. Ось і перші уламки від принципів.

— Поїхали в готель.

— Ні, — Лєра все ще боролась зі мною. — Я не можу. Що ти робиш зі мною?

Лєра почала роззиратися, їй здалося, що її в ту мить може побачити Марта або ж їх спільні знайомі. Страхи і тривоги — побічні ефекти моєї насолоди. Замість знайомих на цих двох закоханих дивилась я. І не одна. До мене раптом підлетів янгол дівчини.

— Ти щаслива? — спитав він мене.

— Проти природи не попреш, — посміхнулась я.

— Це серцю не накажеш. А вагіні накажеш, — підморгнув мені янгол.

— Який ти брутальний! — засміялась я.

— Ти не зможеш її перемогти, — казав він із впевненістю в голосі. Було видно, він добре попрацював над нею і щиро вірив у твердість її переконань.

— Подивимось. Нещодавно ти не вірив, що Лєра погодиться побачитись з Артуром. А вони, між іншим, поцілувались. Це був космос. Стільки енергії в одному поцілунку. Два всесвіти перетнулись. Вони захочуть іще, — промовила я і подула на них двох поривом річного, свіжого вітру в домішку з моєю хтивістю.

— І ще, — знову пустила я в їхню сторону пристрасті разом із вітром і хитро подивилась на янгола.

— І ще, — подула я знову і підступно засміялась.

— Стерво, — промовив янгол.

Вони знову і знову зливались у поцілунках, а потім Лєра розчинилася в обіймах Артура. Я перемагала, білявка разом з обіймами повільно розчинялась і в мені, втрачаючи себе, свою внутрішню силу. Її руйнувала хтивість. І у цьому польоті на дно вона відчувала себе щасливою, як ніколи. Здавалось, що це і є справжнє життя — цей чоловік поруч, його сильні руки, його очі, його запах, його тембр голосу і ті слова, що він говорить.

Дивовижним чином після тих обіймів у її житті одна за одною посипалися проблеми. Замовники почали висловлювати невдоволення її роботою, в її автівку врізався мотоцикліст, квіти в її горщиках почали в’янути.

Вона постійно намагалась перебороти свою закоханість, не заходити на сторінку Артура, не чекати його смс, відволікатися роботою, але постійно програвала сама собі і від цього відчувала себе іноді дуже щасливою, а іноді неймовірно жалюгідною. І чим слабшою вона ставала, чим більше себе втрачала, тим більше вона була залежна, тим більше щастя вона починала отримувати виключно одним шляхом — мріями про Артура.

Єдиним джерелом енергії для неї ставало його повідомлення, а зустрічі дарували їй крила. Та Лєра все ще відмовляла Артуру кожен раз, коли він пропонував поїхати з ним до готелю. При цьому зворотні квитки до Ізраїлю вже були куплені, вони лежали в паспорті Марти, про їх існування знали і Артур, і Лєра. Вони тиснули на Лєру, хоч і були такі легкі, паперові, прямокутні. Вони без слів говорили, що скоро літак мав віднести Артура додому, до дітей, до звичного життя. І чим ближчою була ця дата, тим сильнішими ставали обійми Артура, тим пристраснішими були їх поцілунки і тим ближчою була Лєра до того, щоб сказати йому «так».