Розділ І

— Моє сонечко. Ти просто боїшся віддатися почуттям.

— Я думаю, їм і не треба віддаватись. Ми ж люди розумні і цивілізовані. Я віддаюсь своїй роботі.

— Ну що ж я можу сказати. Захоплююсь, твоєю витримкою. Сподіваюся, ти сім’ї не розбиваєш?

— Ні! От знаєш, є у мене такий принцип. Одружених чоловіків я обходжу стороною. Навіть якщо у них є гарний прес. Хоча насправді гарний прес зазвичай є лише у неодружених, — засміялась Лєра.

— Мій психоаналітик сказав би, що у тебе фрустрація любові.

— В тебе є навіть психоаналітик?

— Так. Чесно кажучи, у мене були проблеми з Артуром. Але знаєш, сімейна психотерапія — це чудодійне зілля. Зараз у нас гармонія в родині, і я дуже щаслива.

Вони ще довго сиділи в тому кафе, згадували минуле, розмовляли про теперішнє. І лише я бачила, що моя помада залишила слід на лобі Лєри. А сліди завжди притягують до себе випробовування.

Через годину до кав’ярні зайшов чоловік. Лєра відразу звернула на нього увагу. Марта порпалася у сумці, шукаючи телефон, що не переставав дзвонити, а Лєра відзначила високий зріст чоловіка. Він оглядався на всі боки, когось шукаючи. Лєра навіть подумала, що має пофліртувати з ним після того, як вони з Мартою розпрощаються. Але раптом цей незнайомець попрямував до них. Лєра вже приготувалась до гри, включила свою посмішку, подумала про те, що скаже йому. Але виявилося, що ця гра була не її. Марта підвелася й обійняла свого чоловіка.

— Привіт, зайчику. Я так і не знайшла свого телефону — це ти дзвонив?

— Ти як завжди, — посміхнувся своїми білими зубами красень. — Мене звати Артур, до речі. А ви Лєра? Марта багато розповідала про вас, дуже радий знайомству.

— Радію не менше, ніж ви, — промовила білявка.

— Думаю, нам час йти, — сказала Марта. — Була дуже рада побачитись, моя люба. Ми ще місяць в Києві. Маємо обов’язково побачитися ще раз! Сходимо до театру чи в оперу? Чи просто до якогось ресторану?

— Так, звісно, залюбки, — усміхнулась Лєра. А я підійшла до Артура. Поцілунок у чоло. Червона помада на ньому. Їх погляди перетнулись. Магнетизм.

Лєро, хто тепер переможе? Я чи твої принципи? Магнетизм чи ти? Увечері я прийшла до неї додому. Скинула чоботи і лягла до її ліжка поруч. Всі її коханці розважались, всі її проекти були доробленими, всі нові освітні матеріали вона вже прочитала, тепер залишилась на самоті із думками — прекрасний ґрунт для самонакручування, ще й мій шепіт. Я пірнула в її думки. Думай лише про одного. Бажай лише одного. Лєра не могла заснути, крутилась у ліжку, боролася зі мною, проганяла мене, ненавиділа мене. Вона ставала слабшою і слабшою. Але потім вона зробила невірний крок. Ну хто ж у боротьбі зі мною тягнеться до вина? Два келиха — і вона вже шукає Артура в соціальних мережах. Не знаходить. Десята ночі, а вона дзвонить Марті. Питає, чи всього їм вистачає в орендованій квартирі, бажає солодких снів. Падає на ліжко, закриває голову подушками, включає сумний фільм, допиває вино. Продовжує боротись зі мною і засинає. А я біжу до її коханців, дую на них і вони помічають інших жінок, розуміючи, що Лєра для них занадто чужа. Нехай вона залишиться наодинці зі мною і не зможе виплюнути мене зі своїми чоловіками для розваг. І хай би що не казав мені її блакитноокий янгол, це було справедливо, чорт забирай!

П’ять днів на дивані у квартирі гріхів. П’ятий день для Саші був найважчим. День-покарання. Поки я весь час працювала з Лєрою, дівчата «виховували» Сашу. Я дозволила робити з ним усе, що їм заманеться. Дивитися на нього не могла і не хотіла... Саша боровся з ними, але дівчата виявились сильнішими, в їхніх очах палав диявольський вогонь. Насолода змусила Сашу забутись у віскі. Алкоголю було дуже багато. А потім вона подарувала йому комп’ютерну гру просто для того, щоб ще більше познущатись. Ніколи би не подумала, що у нашій квартирі з’явиться велика приставка, азарт в очах, це бажання бути успішним у світі віртуальному, щоб отримати порцію гормонів дофаміну в свою кров. Гормони успіху — особлива зброя Насолоди, від якої стають залежними не менше, ніж від горілки. Із Сашею спілкувалась і Ненаситність. Кілька хвилин із нею — і він бере на диван купу їжі з нашого холодильника. Лють змусила Сашу горіти від злості через свою безпорадність і від того, що кетчуп застряг внизу скляної пляшки. Без кетчупу їжа — не їжа. А Лінь потім змусила його здатись, зрозуміти, що він не в силах нічого виправити. Саша ледве не заплакав біля пляшки кетчупу. Заздрість зробила так, щоб він ненавидів тих, інших чоловіків, за вікном. Тих, у яких є вибір, є успіх, є кохання, є тепло, є свобода. Кожна випробовувала на ньому свої методи зваблення і знущань. Перевірені і добре діючі разом із інноваційними й експериментальними підходами.

Я закінчила з Лєрою і не могла повертатись додому. Щось зупиняло мене, не могла побачити там того чоловіка. Боялася побачити мертвим і живим бачити не хотіла. Тому я дозволила собі трішки гріховної насолоди: прийняла ванну в дорогому київському готелі, витерлась дорогим рушником, полежала на шовкових простирадлах, приміряла гарні сукні однієї бізнес-леді, що оселилась у цьому номері, але пішла у місто у справах. Я зробила селфі з видом на Михайлівську площу, поцупила найгарнішу суконьку бізнес-леді собі. Через цей вибрик, можливо, звільнять прибиральницю, а можливо, бізнес-леді подумає, що загубила її в готелі, коли вдома буде розпаковувати валізи.

Прозорою я минула охоронців, прошепотівши їм кілька пристрасних слів. На вулиці прийняла людську подобу, ставши рудою дівчиною. Пройшлась по Михайлівській вниз до Майдану Незалежності, колекціонуючи погляди чоловіків і жінок. Ці хтиві погляди підживлювали мене, піднімали настрій. Я любила експериментувати із зовнішністю, коли лише почала працювати. Мені було дуже цікаво, кого ж чоловіки люблять більше — білявок чи брюнеток, дівчат з другим чи третім розміром, пухких чи струнких. Дуже швидко я зрозуміла, байдуже яка ти, важливо, як. Як ти йдеш, як ти дивишся, як ти відчуваєш себе, як ти ставишся до себе. Важлива енергія всередині тебе. Бо погляди притягує саме вона — життєздатна енергія, якою харчуються інші душі. Краса, звісно, милує око, але кожному потрібна для існування саме енергія, якою не шкода поділитись. Спокуслива хода і погляди — показник того, що енергії в тобі достатньо для двох і ділитись ти не проти.

Коли я прийшла додому, мені стало страшно. За день Саша ще більше змарнів, постарішав, навіть сивина з’явилася. Він лежав на підлозі у позі ембріона і час від часу кашляв, немов хворий на сухоти. Коли я побачила його вперше, він випромінював мужність. А зараз від мужності не лишилось ні грама. Ще кілька днів із нами — і він стане порожньою оболонкою. Найбільше мене лякали його очі. Бездонна яма.

А дівчата все ніяк не могли награтися.