Розділ «Частина V»

На тому кінці мовчали.

– Алло? – покликав Торкільдсен.

– Інформацію прийнято, – сказав голос. – Продовжуйте стеження, Торкільдсене.

Коли Бйорн Гольм і Беата заходили в будівлю на Кйольберггате, у неї задзвонив телефон.

Вона швидким рухом витягнула його із-за пояса і, подивившись на екран, притиснула до вуха.

– Харрі? Нехай Сівертсен задере ліву штанину. У нас є фото велосипедиста в масці з коричневим пакетом перед фонтаном, її було зроблено о пів на шосту минулого понеділка. У велосипедиста на коліні пластир.

Бйорн ледве встигав за своєю начальницею – вони йшли по коридору. Беата звернула в кабінет.

– Ні пластиру, ні рани? – перепитала вона. – Та ні, це нічого не доводить. До твого відома: Андре Кляузен з великою часткою вірогідності підтверджує, що саме велосипедиста на фото він бачив біля «Халле, Тюне і Веттерліда».

Вона сіла за письмовий стіл.

– Що?

Бйорн Гольм побачив, як вона смішно хмурить брови.

– Он як. – Вона відклала телефон і подивилася на нього, ніби не вірячи тому, що тільки-но почула. – Харрі каже, що знає, хто вчинив усі ці вбивства.

Бйорн не відповів.

– Перевір, чи вільна лабораторія, – сказала вона. – Нам підкинули нову роботу.

– Яку роботу? – запитав Бйорн.

– Справжнє лайно.

Ейстейн Ейкелан сидів у таксі на стоянці недалеко від Санктхансхьоуген і, напівзаплющивши очі, дивився на довгоногу дівчину, що сиділа в кріслі на тротуарі перед «Явою» і збагачувала свій організм кофеїном. Шуму кондиціонера не було чутно через гучну музику, що лунала з навушників.

«Faith has been broken, tears must be cried…»

Злі язики стверджували, що автор цієї пісні – Грем Парсонс, а Кіт і «Роллінґ Стоунз» украли її для альбому «Липкі пальці», поки були у Франції, намагаючись усіма мислимими і немислимими способами набути репутації геніальних.

«Wild, wild horses couldn’t drag me away…»