Розділ «Частина V»

Ніч на понеділок. Цілковита бридня

– Сподіваюся, нічого не маєш проти Іггі Попа? – запитав Харрі, прикувавши Свена Сівертсена до батареї під вікном у кімнаті чотириста шість. – Тому що деякий час нам доведеться милуватися тільки ним.

– Могло бути і гірше. – Свен подивився на плакат. – Я ходив на концерт Іггі й «Студжес» у Берліні, напевно, ще до народження того, хто жив у цій кімнаті.

Харрі подивився на годинник. Десять хвилин на другу. Волер і його команда вже, напевно, перевірили квартиру на Софієсгате і зараз досліджували довколишні готелі. Невідомо, скільки часу в них із Сівертсеном у запасі. Харрі впав на канапу і потер обличчя долонями.

Чортів Сівертсен!

Адже наскільки простий план! Дістатися відомого місця, подзвонити Б’ярне Мьоллеру і начальникові кримінальної поліції, і нехай по телефону вислухають свідчення Свена Сівертсена проти Волера. Сказати їм, що на його арешт у них є три години, після чого Харрі дзвонить журналістам і підносить їм бомбу. Потім треба просто сидіти тихо й чекати підтвердження, що Волер спійманий. Після цього Харрі подзвонив би Рогеру Єндему з «Афтенпостен», попросив би зв’язатися з начальником кримінальної поліції й узяти коментар із приводу арешту. І тільки тоді, коли все буде обнародувано, Харрі й Сівертсен вилізуть зі своєї нори.

Абсолютно виграшна стратегія – і тут Сівертсен висуває свій ультиматум.

– А що, коли…

– Не починайте, Холе. – Сівертсен навіть не подивився в його бік.

– Чорт забирай!

Харрі знову поглянув на годинник. Він знав, що це марно і пора перестати думати про зникаючий час, зібратися з думками, почати імпровізувати, розглянути всі можливі варіанти в цій ситуації.

– Добре. – Харрі заплющив очі. – Розкажи мені свою історію.

Свен Сівертсен подався вперед, наручники брязнули.

Харрі стояв біля відчиненого вікна і слухав Сівертсена. Той почав розповідь із сімнадцяти років, коли він уперше побачив свого батька.

– Мама думала, я в Копенгагені, але я поїхав у Берлін і відшукав його. Він жив у посольському містечку поряд із Тіргартен-парком, у великому будинку зі сторожовими собаками. Я знайшов садівника, він провів мене до вхідних дверей і подзвонив. Коли батько відчинив, мені здалось, я дивлюся в дзеркало. Ми стояли й дивились один на одного, мені навіть не довелося представлятися. Потім він заплакав і обійняв мене. Я прожив у нього чотири тижні. У нього була дружина і троє дітей. Він не розповідав мені, чим займається, а я не запитував. У Ранді, його дружини, була невиліковна хвороба серця, і вона «поїхала поправляти здоров’я в одному дорогому санаторії в Альпах». Цю фразу, схожу на цитату з любовного роману, він вимовив цілком серйозно. Мені здалося, що він відправив її туди саме тому. Він, поза сумнівом, її любив. Вірніше, був закоханий. Коли він говорив про її скору смерть, це звучало, як історія з дамського журналу.

Одного дня ввечері у гості зайшла одна з подруг його дружини, ми випили чаю, і за столом батько сказав, що сама доля з’єднала їхні шляхи: його і Ранді, але вони любили одне одного так зухвало і не ховаючись, що доля вирішила його покарати, змусивши її згасати в розквіті своєї краси. Він говорив таке не червоніючи. Тієї ночі я не міг заснути і вирішив заглянути в його винну шафку. Мимохіть я помітив, як та сама подруга тихо вислизнула з його спальні.

Харрі слухав і кивав. Нічне повітря дійсно стало прохолоднішим, чи йому тільки так здавалося? Сівертсен змінив позу і сюжет розповіді:

– Удень дім був у цілковитому моєму розпорядженні. У батька були дві дочки: Боділь і Аліса, чотирнадцяти й шістнадцяти років. Їм, зрозуміло, я здавався чарівним і привабливим. Незнайомий старший звідний брат приїжджає в їх маленький світ із великої землі. Обоє в мене закохались, але я вибрав Боділь, молодшу. Одного дня вона рано повернулася зі школи, й я повів її в батьківську спальню. Коли вона захотіла прибрати забруднену кров’ю постільну білизну, я вигнав її з кімнати, замкнув двері та вручив ключ садівникові з проханням передати його особисто батькові. Наступного ранку, за сніданком, батько запропонував мені працювати на нього. Так я почав займатися контрабандою діамантів.

Сівертсен замовк.

– Час спливає, – нагадав Харрі.