Розділ «Частина IV»

У ту ж саму мить за спиною Харрі зачинилися вхідні двері. Він стояв, збираючись прикурити першу за сьогодні сигарету, і дивився на небо, прикрите легким уранішнім серпанком, крізь який здавалося, що сонце за ці дні злегка вигоріло. Сьогодні він виспався. Сон був глибоким, довгим і без усяких сновидінь. Навіть якось не вірилося.

– Ну і сморід сьогодні буде, Харрі! По телевізору обіцяли рекордну спеку – після дев’ятсот сьомого.

Це кричав Алі, сусід знизу, хазяїн бакалії «Ніязі». Хоч би як рано Харрі вставав, вони з братом уже працювали щосили.

Алі підняв швабру і на щось указав. Придивившись, Харрі побачив купку собачого лайна. Учора ввечері, коли там стояла Вібекке, його ще не було. Напевно, хтось байдужливий вигулював собаку вранці й забув прибрати.

Він подивився на годинник. Уже день. Через декілька годин у них буде відповідь.

Харрі глибоко затягнувся. Суміш нікотину та свіжого повітря наповнила легені – система знову запрацювала. Вперше за тривалий час Харрі відчув смак тютюну, до речі, навіть приємний, і на секунду забув, що скоро може втратити все. Роботу. Ракель. Душу.

Адже був день.

І почався він добре.

Дійсно, якось не вірилось.

Харрі помітив, що вона зраділа, почувши його голос.

– Я переговорив із батьком. Йому це навіть більше сподобалося, ніж Олегу. І Сестреня туди збирається.

– Прем’єра? – перепитала вона з веселими нотками в голосі. У Національному театрі? Оце так!

Іноді – як зараз, наприклад, їй подобалося говорити з нарочитим піднесенням, але Харрі однаково був радий.

– Що надінеш? – запитала вона.

– Ти ще не відповіла: так чи ні?

– Дам відповідь.

– Костюм.

– Який?

– Подивимось… Напевно, той, що я купив на Хегдехьоугсвеєн на позаминуле сімнадцяте травня.[19] Ну, знаєш, такий сірий із…

– Це ж єдиний твій костюм, Харрі!