Розділ «Частина III»

– Що?

– Лайно! – у роздратуванні підвищила вона голос.

– Мерсі, я в курсі, що таке екскременти. Є припущення, звідки вони?

– Так, – коротко відповіла Беата.

Не дочекавшись продовження, він сказав:

– Поставлю питання інакше. Чиї вони?

– Напевно не знаю, але можу припустити.

– Ах, будьте такі ласкаві…

– У них знайдена кров – імовірно, людина хвора на геморой. Третя група крові. Зустрічається лише у семи відсотків населення. Віллі Барлі зареєстрований як донор. І у нього…

– Ясно. Так який ти робиш висновок?

– Не знаю, – поспішила відповісти Беата.

– Але ти ж знаєш, що анус – ерогенна зона? Чуєш, Беато? Як у жінок, так і у чоловіків. Чи забула?

Беата заплющила очі. Аби він не почав знову. Не треба. Усе давно минуло, і вона вже почала забувати, витісняти це з пам’яті. Але його голос був твердим і гладеньким, як зміїна шкіра.

– Ти вмієш прикидатися дуже правильною дівчинкою, Беато. Мені це подобається. І подобалося, коли ти удавала, що тобі цього не хочеться.

«Ніхто нічого не знає», – подумки переконувала себе вона.

– А у Халворсена так само добре виходить? – вів далі Волер.

– Усе, бувай, – сказала Беата.

У вухах пролунав його сміх. І тоді Беата зрозуміла: сховатися нíкуди і дістати її можуть усюди. Як це сталося з тими трьома жінками, які почувалися в цілковитій безпеці. Тому що немає на світі ні міцних фортець, ні надійних обладунків.

Ейстейн сидів у таксі на Тересес-гате і слухав «Роллінґ Стоунз», коли раптом задзеленчав телефон.

– Таксі Осло, – сказав він в трубку.