Розділ «Частина III»

– Досі ми нікому не розповідали, а сьогодні ввечері прес-конференція.

– Ну, це приверне увагу громадськості.

Тойя розвернулась і, спіткнувшись, голосно вилаялася. Партнер розвів руками і подивився на постановника.

Віллі зітхнув:

– Громадськість – це ще не все. Бачите, тут іще працювати і працювати. Здібності у неї, звичайно, є, але виступати на сцені Національного театру – це вам не ковбойські пісні співати в місцевому клубі в якому-небудь Сельбу. Два роки я навчав Лісбет, як поводитися на театральній сцені, а тут у нас на все два тижні.

– Якщо я заважаю, Барлі, викладу справу коротко.

– Справу? – У напівтемряві Віллі спробував прочитати хоч що-небудь на обличчі співрозмовника. Йому знову стало страшно, тому, коли Харрі розкрив рот, він заквапився його запевнити: – Ви мені зовсім не заважаєте, Холе. Я просто продюсер. Знаєте, той, хто задає імпульс. А працюють зараз інші…

Він махнув рукою у бік сцени, де чоловік у твідовому костюмі якраз говорив:

– Я візьму цю замурзану нікчему і зроблю з неї герцогиню!

– Режисер, декоратор, актори, – пояснив Барлі. – А я із завтрашнього ранку всього лише глядач цієї… Він замовк, підбираючи потрібне слово, і закінчив: – Комедії.

– Що так, то так. В усіх свої таланти.

Віллі невесело усміхнувся, але режисер тут же подивився в їхній бік, і він замовк.

– Ваша правда. Двадцять років я був танцівником. Слід сказати, дуже поганим. Але в балетній трупі завжди не вистачає чоловіків, так що краще за мене танцювали небагато. У сорок років нас женуть на пенсію, і мені довелося шукати іншу роботу. Тоді я зрозумів, що справжній мій талант – не танцювати, а знаходити танцюристів. Організовувати спектаклі – от і все, на що я придатний, Холе. Але знаєте що? Щонайменший успіх паморочить нам голову. І тільки тому, що кілька разів вийшло по-нашому, ми вже вважаємо, що ми боги або вже точно ковалі свого щастя. А потім раптом – таке. І ми розуміємо, наскільки насправді безпорадні. Я… – Віллі осікся. – Вам нудно слухати?

Співрозмовник похитав головою, та все ж мовив те, через що прийшов:

– Справа стосується вашої дружини.

Віллі зажмурився, ніби в очікуванні болю.

– Ми отримали листа. З відрізаним пальцем. Боюся, він належить їй.

Віллі глитнув. Він ніколи не вважав себе мстивою людиною, але тепер відчув, що камінь на серці почав тяжчати і набувати кольору. Жовтий. Як ненависть.

– Знаєте, Холе, стало навіть легше. Я ж увесь час цього боявся. Що він зробить їй боляче. Можеш обіцяти мені одну річ, Харрі? Нічого, що я на ти?  – Поліцейський кивнув.  – Знайди його. Знайди його, Харрі. І покарай. Покарай суворо. Обіцяєш?

У темряві Віллі здалося, що його співрозмовник кивнув. Але впевнений він не був: розгледіти заважали сльози.