Розділ «Частина III»

– Повертаючись до сказаного. Мьоллере, я не розумію, чому це кошмар. Адже це ж подвійне вбивство, а значить, шукати доведеться не двох злочинців, а одного. Здається, навпаки, слід би…

Він почув тихе покашлювання і помітив, що увага присутніх повернулася до Харрі Холе, що досі тихо сидів у кріслі в глибині кімнати.

– Як, кажеш, тебе звуть? – запитав Харрі.

– Магнус.

– Прізвище?

– Скарре. – У голосі слідчого чулося роздратування. – Можна було і запам’ятати…

– Ні, Скарре, я не запам’ятав. А ось ти постарайся запам’ятати, що я зараз тобі скажу. Коли слідчому доводиться працювати з умисним, а значить, добре спланованим убивством, він знає, що у злочинця маса переваг. Він може підчистити сліди, завести непогане алібі на момент вбивства, позбутися знаряддя злочину і так далі. Але одного злочинець від слідчого приховати не може. Чого?

Магнус Скарре двічі моргнув.

– Мотиву, – сам відповів Харрі на запитання. – Прописна ж істина? Мотив. Саме з нього ми починаємо оперативне розслідування. Настільки фундаментальне поняття, що про нього іноді забувають. Поки одного дня не з’явиться втілення найстрашнішого кошмару слідчого – злочинець без мотиву. Вірніше, з таким мотивом, який не вкладається в людській голові.

– Холе, ви малюєте біса на стіні. – Скарре подивився на інших. – Ми ж іще не знаємо, що за мотив у цих злочинів.

Тепер кашлянув Том Волер.

Мьоллер помітив, що Харрі зціпив зуби.

– Він має рацію, – сказав Волер.

– Звичайно, я маю рацію, – відгукнувся Скарре.  – Це ж очевидно…

– Замовкни, Скарре, – обірвав його Волер. – Рацію має інспектор Холе. Над цими справами ми працюємо вже десять і п’ять днів відповідно. І досі ми не виявили між жертвами ніякого зв’язку. Досі. А коли єдиний зв’язок між жертвами – це те, як їх позбавляють життя, а також ритуали й якісь закодовані послання, на думку спадає слово, яке я б рекомендував уголос не вимовляти, але й не забувати. А ще я рекомендував би Скарре й іншим недавнім випускникам поліцейської академії закривати роти і відкривати вуха, коли говорить Холе.

У кімнаті стало тихо.

Мьоллер побачив, що Харрі пильно дивиться на Волера.

– Підсумуємо, – сказав Мьоллер. – Тепер вам буде ще складніше: продовжуємо посилено працювати над двома окремими вбивствами й малюємо на стіні великого, товстого і страшного біса. Ніхто, окрім мене, з журналістами не говорить. Наступна планерка о п’ятій. Уперед!

У променях прожектора стояв чоловік в елегантному твідовому костюмі. Граючись зігнутою люлькою і погойдуючись із п’яти на носок, він гордовитим поглядом міряв голодранку перед собою.

– Скільки ви думаєте платити мені за уроки? – звернувся він до неї.