Розділ «Частина п’ята»

– А коли я зрозуміла, що вагітна, він уже зробив свій вибір та подався з Москви до Осло. У мене теж був вибір: знайти в Москві дитині батька, який любитиме її та піклуватиметься про неї, поки вважатиме, що це його рідний син. Або залишити дитину без батька. Це було жахливо. Ти знаєш, як я ставлюся до брехні. Якби мені розповіли, що я – з усіх людей на світі саме я – вирішу прожити решту життя у брехні, я б не повірила й розлютилася. Але коли ти молодий, багато що здається простішим, ніж воно є насправді. Якби йшлося тільки про мене, я б із легкістю прийняла рішення. Але тут йшлося про багатьох та багато про що. Не тільки про те, що я зламаю життя Федорові та його сім’ї, але й про те, скільки зла та горя я завдам тому, хто поїхав з Москви до Осло. А найголовніше – я мала піклуватися про Олега.

– Я розумію, – кивнув Харрі.

– Ні, – відповіла Ракель. – Ти не розумієш, чому я раніше тобі про це не розповіла. Бо тебе це зовсім не стосувалося. І якщо ти вважаєш, що я хотіла здаватися кращою, ніж є насправді…

– Я так не вважаю, – зупинив її Харрі. – Я не вважаю, що ти краща, ніж є насправді.

Вона схилила голову йому на плече.

– Гадаєш, правду кажуть про лебедів? – запитала вона. – Що вони вірні одне одному, поки смерть не розлучить їх?

– Я вважаю, що вони вірні своїм обіцянкам, – відповів Харрі.

– Які ж обіцянки можуть дати лебеді?

– Ніяких, як на мене.

– Так ти про себе? Чесно кажучи, ти мені більше подобався, коли сипав обіцянками та не дотримував слова.

– Хочеш, щоб я пообіцяв тобі щось?

Ракель похитала головою. Вони пішли далі, і вона взяла його під руку.

– Я б хотіла, щоб ми могли все почати спочатку, – зітхнула вона. – Удати, що нічого не було.

– Я знаю.

– А ще ти знаєш, що нічого з цього не вийде.

Вона спробувала промовити це ствердно, але в її голосі та словах все одно заховався маленький знак питання.

– Я хочу поїхати, – сказав він.

– Он як? Куди?

– Не знаю. Не шукай мене. Особливо у Північній Африці.

– У Північній Африці?