Розділ «Частина п’ята»

– Сестричко, давай пропустимо хоч раз?

– Не можна.

Столе Еуне зітхнув:

– Сестричко, що гірше: вбити людину, яка хоче жити, чи не давати померти тому, хто хоче померти?

Беата, медсестра та Столе розсміялися, і ніхто з них не помітив, що Харрі не видав ані звуку.

Харрі спустився з крутих схилів, на яких розкинувся лікарняний комплекс, і знову піднявся до озера Согнсванн. Людей там було небагато, тільки звична група тих, хто гуляв у неділю, швидким кроком обходила озеро навкруги. Ракель чекала на нього біля шлагбаума.

Вони обійнялися й мовчки пішли стежкою. Повітря було гостре від морозу, а сонце неяскраво світило з блідо-блакитного неба. Сухе листя хрускотливо ламалося під підборами.

– Я ходив уві сні, – зізнався Харрі.

– Та ти що?

– Так. Один раз точно.

– Ну знаєш, не так легко весь час лежати і не рухатися.

– Ні-ні, – хитнув він головою, – в буквальному смислі. Вночі встав і пішов по квартирі. Невідомо, навіщо.

– А коли ти це виявив?

– Коли повернувся з лікарні. Тієї самої ночі. Стою на кухні, дивлюся на чиїсь мокрі сліди на підлозі. А потім дивлюся – я сам голий, в самих капцях, а в руці – молоток.

Ракель, посміхаючись, подивилася униз. Підлаштувалася до його кроків:

– Я теж ходила уві сні. Коли завагітніла.

– Еуне сказав мені, що дорослі ходять уві сні, коли в них стрес.

Вони спинилися біля берега. Помилувалися на пару лебедів, які безшумно та без жодних зусиль пливли мимо них по сірій воді.

– Я з самого початку знала, хто батько Олега, – сказала вона. – Але коли його коханка з Осло сказала йому, що вагітна, я не знала, що у нас з ним буде дитина.

Харрі вдихнув повні легені холодного повітря. Відчув, як він коле в носі, як пахне вітром. Він заплющив очі і став слухати далі.