Розділ «Частина п’ята»

– Вони мають бути внизу! – гукнув Хаген. – Ви на дахах будинків дивилися? Відбій.

Хаген чекав, а сам усе міркував, як пояснити свою самодіяльність і те, що відпустив Харрі самого. А як пояснити, що, будучи старшим за званням, керівником для Харрі він ніколи не був? І в цьому теж є своя логіка, і йому начхати, розуміють вони її чи ні.

– Що тут сталося?

Хаген повернувся. Це був Магнус Скарре.

– Харрі впав, – відповів Хаген і кивнув у бік вежі. – Вони зайняті пошуками тіла.

– Тіла? Тіла Харрі? Ну це навряд.

Навряд?

Хаген повернувся до Скарре, який уважно роздивлявся вежу.

– Я вважав, ви вже встигли зрозуміти, що це за фрукт, Хагене.

Хаген, незважаючи ні на що, позаздрив упевненості молодого колеги.

Рація знову заговорила:

– Їх тут нема!

Скарре повернувся до Хагена, вони подивилися один одному в очі, і Скарре знизав плечима, наче кажучи: «Ну? Що я казав?»

– Гей! – гукнув Хаген водієві позашляховика, показавши на «гірлянду» на даху машини. – Засвіти-но, спрямуй на самісінький верх. І дайте мені хтось бінокль.

За кілька секунд ніч прорізав промінь світла.

– Видно щось? – запитав Скарре.

– Сніг, – відповів Хаген, притиснувши бінокль до очей. – Нижче, нижче світи! Стоп! Зачекай… Святий Боже!

– Що там?

– От дідько!

Цієї самої миті сніговий вихор змістився, наче відкрилася гігантська театральна завіса. Хаген почув вигуки поліцейських. Там, нагорі, бовталися дві постаті. Вони нагадували оті фігурки, що звисали із дзеркала заднього виду на одній ниточці: та, що висіла нижче, тріумфальним жестом високо підняла руку, в другої руки були розтягнуті в боки, наче її розіп’яли. Вигляд у них був майже позбавлений життя: з похиленими головами вони похитувалися на вітру.