Розділ «Русалки»

Побутує також прикмета: «Якщо хто побачить русавку, той буде щасливий».[1125]

Нині русалок майже не бачать, бо серед людей нібито багато «гріху»:

— «Колись бачили, а тепера ніхто не побачить, бо всі грішні. Колись то були люди праведніші, в Бога ліпше вірили, в церкву ходили. Могли бачити тільки щасливі. Праведна людина могла бачити».[1126]

— «Будто колись бачили люди, бо люди були набожнíщиї. Це анголи, ми не бачимо їх».[1127]

— «Колись були такі, шо й бачили русáлки, а теперко то ніхто не бачить».[1128]

Зустрічати русалок могли й ті, хто сам народився потенційною русалкою:

— «Я на Тройцу родзілас, дак я сама — русалка. От. І бачіла я на Тройцу русалок. В дєтстві. Не знаю, в якій я хлас ходзіла, да вже дівуля була. Док унóчі проть… На Тройцу внóчі, тоди, як уже клéчання порозвєшувала, зелене, і я з мамкою… батько на фронті погіб, і я з мамкою спала на кроваті. І чую, шо хтось за клямку за двері — клац-клац-клац… Я голову піднімаю… а це ж тепер тюлі, все, а раньче окна були откритиє… Мамка так лежить на кроваті скраю, а я за нею. Я пробужую маму. «Мамо, мамо, он якіє дівчата пошлі». — «Де?» — «За двері ляпаліса». — «То тобе привиділоса». Дíвіцця — вони назад ідуть, ідуть — больша дєвка (в бєлом платті, в веночках), меньча й меньча — упецьох. Ішлі гуськóм од хати. Мати побачіла і каже: «Да, дійствітєльно… Лажіс. Спі…» А тоді назавтре каже: «Це ж ти на Тройцу роділас, ти русалка, то через те ти побачіла їх». Не кожному дáно побачіть. Хто Троєшного тижня (од Тройці тиждень іде, Троєшний тиждень) — хто це в це врем’є народжуєця, до щитають уже… І хто вмірає на Тройцю, тоже щітаєцця, що це русалка. Без разніці: хлопець, дівчина…»[1129]

Окрім того, бачити русалок нібито можуть діти:

— «То діти малиї їх бачили».[1130]

— «Шо на Русалном тижні помірают, то вже йдут в русалкі. Брала хлопчіка в полє. Аж чую, а вон гомоніть: «Ляля, ляля, ході зо мною, ляля…» Я думаю: до когó ж воно говорить, нема ж никого. А потому розобрала — це ж русалкі, говорать. Я за те дитя — і зтуля. Це вони не всім показуюця. А хіба ж душа в кладбищі? Кажуть, шо дєвкі в бєлих одєждах, коси порозпýсканиє».[1131]

Зрідка стверджують, що уздрівати русалок можуть лише «непрості»: «Русалок бачили: казали, шо з жита може вийде, вдасця людині. Я знаю, якшо та людина шось знає, то вона її й побачить, ше й не кожна людина її побачить».[1132]

Непоодинокі випадки, коли з-поміж групи людей русалки показувалися лише комусь одному: «Їхали ми на весіллє на самую Трійцу, в Стариє Кони. І коло мóгилок міліція встановила (зупинила — В. Г.). І була дівчина. І вона стала просто так на машини і так зазирає. А я: «Шо ти там бачиш?» — «Учителька водит дитей по житиі. І не мнецца жито. Всі в платтячкáх і в виночках». Тоди ми всі обратили вніманіє, і вже й вона перестала їх бачити, тих русалок».[1133]

Той, хто бачив русалок, не повинен був нікому признаватися (як варіант — протягом п’яти років), інакше втрачав дар бачення:

— «То дід був такий, він бачив русалки на Русалному тижни, в Трійци. І приходять рибу ловити, і він кидає лодку і йде, той мужик. Ну його як занудили тії всі мужики: «Чого ж ти в беса йдеш? Чого ти там не бачив?» А він, каже, аби сонце не сходило, до сходу соньца, і, каже, випливе, не хоче ничого робити, іде туди. Вони його як зачали нудити, і він росказав їм. І вже біш не бачив од теї пори. А до тих пір щороку бачив він ції росалночки».[1134]

— «Казали, якщо побачиш та комусь розкажеш, то більш не появляться. Якщо побачиш і не розкажеш, то вони появляться. То вони на Русалницю, після Трійці… Цілий тиждень Русалниця».[1135]

— «Ми все кажем — померлі виходять да ходять. В нас колись були такі люди, шо бачили їх: оце ета посадка, то то ж було все жито, колись кругом полє було да жито росло, то були в нас такі жінки в селі, які, ми все кажем — достойни, шо бачили їх, як вони з кладбіщ виходять і ходять по житі, — мертвих. Але то мала частинка, де, може, на село одна душа, кожний інший не побачить, а як скажеш комусь, шо бачив, то вже й більш ніколи не будеш бачити. Усякі різні: і молодий, старий, маленький— всякі виходять з кладбіщ — в жито, в жито, в жито…»[1136]

Зазвичай русалки рідко ходять поодинці: вони тримають одна одну за руки; групкою танцюють чи рвуть у житах волошки, бавляться на «стожку», пересуваються «рійчиком» чи «ключем».

Русалок часто бачили як тіні людей, які видно лише здалеку:

— «А кажуть, і русалочки бачили. Ну, як тінь, вона пробіжить, і немає. Наче людина йде, а так — тінь прошла, і немає».[1137]

— «Тєнь така. Прóста людина, ну побачиш только ’ддаля єє, а якшо ближче пудходить — вони скриваюця».[1138]