Розділ «Русалки»

— «Ото тиї діткó, шо вмирають без цьогó (без хрещення — В. Г.), і то вони русáвками робляця».[1107]

— «Русалки — то малі діти, які вмирали, і дівчатка, і хлопчики».[1108]

— «Ето така гáньба була на дитину: ой, ходиш, би (так ніби — В. Г.) русалка, — то на такі недобрії діти».[1109]

— «В нас кажуть, шо в кого малесенькі дітки вмирали, то вони перетворувалися на русалочок».[1110]

— «То тії-во дітки малейкії, шо нехрищенії вмирають».[1111]

— «Ото тиї дітки, малєньке, шо то породяца, і вони ще нехрищениї».[1112]

— «Ну, вмерши души. То вмерши дітки. То вони тіки якії достойниї».[1113]

— «То маленькі дітки вмерші, ото рік, два, три».[1114]

— «А русалки тії, кажуть, шо це помре мала дитина, ну ше така, шо ше не грішна, то з неї получається русалка».[1115]

— «Кажут, шо це нехрищані діти мруть, і їх закопують, і то вони як то перетворуюца в ті росалкі».[1116]

Показовим є зафіксований на Ратнівщині опис сновидіння, у котрому йдеться про русалочку як іще не народжену дитину, котрої мати хотіла позбутися: «Каже, те… беременна була, ну, й вона хотіла покинути її. Каже: сницца вночі, шо така дівчинка, каже, хорошенька. І та мати в житові коло їх, і така дівчинка. А вона, як ото колись в нас була українська форма — з тими лєнтами, з вишивками. І, каже, а йе (я — В. Г.) в тий сороцци і в тому фартухові, а вони, ка’, тиї русалочки, танцуют по житові, і, каже, моє та дівчинка, шо ото йе хотіла її скинути. І, каже, учепилась мене за того фартуха і, каже, тєгне. «Ти, — каже, — хоч мене покинути, але ти, — каже, — мене не покинеш». Ті, каже, танцуют усє, а я, каже, кала їх. І, каже: «Ти хоч мене покинути, але ти, — каже, — не покинеш. Ти мати моє. Ти мати моє!..» І, каже, скіки я не намагалась, а вона очепилася… Я, каже, крунуся отаково: може, вона одлетить. І в ту сторону, і в ту, а вона таки причепиця, і всьо. Каже: «Не покинеш, ти мати моє». А ті танцюють. Такії віночки. Такії віночки, та’ як то колись танцювали».[1117]

Як бачимо, за походженням русалки бувають різні, але об’єднує всі версії те, що такі істоти постають із душ померлих. Це або померлі «без пори» (чи то діти, чи то дівчата, чи то будь-хто незалежно від віку чи статі), або померлі у визначений період часу. Тож сприймати русалок як доньок водяника немає жодних підстав, так само як ніде їм узяти ні золотих гребінців, ні кришталевих палаців.

Бачити русалок можуть нібито не всі, а лише «достойні» — праведні, «щасливі»:

— «Колись казали, шо бачили, а чи правда, чи неправда? То не каждий побаче. Бачили достойні люди, а так нє».[1118]

— «То колись, кажуть, і бачили, шо вроді йшли такії, ну, так як би скіки там душ чи скіки там ішло, каже, росалочки хтось бачив, такий був щасливий. […] Я не бачіла. Але таке казали люди, що було таке, що бачили люди, старше таке, шо може хто такий в Бога заслужаний вже вельми…»[1119]

— «А люди такі є, прожилó, шо й бачили даже. Ну, бачили. Як він в Бога вже такий заслужаний, то біля мóглиць ходить — шось біліє… Пудихóдить — вже нема. Да. Є таке».[1120]

— «Русалки колись бачили. Но їх мало хто побачить. Той, хто достойний в Бога, кому Бог дав їх бачити».[1121]

— «Бачили русалок лише праведні і щасливі».[1122]

— «Є щаслива душє — то вона побачит русалку, а грішна душє не пубачит».[1123]

— «Ну, свекруха, то вже вона була з дев’ятсот першого року, то вона розказувала, що люди колись бачили русалок у житі, які були достойні».[1124]