Розділ «Годованець»

У демонологічних текстах часто побутує варіант, коли годованець, мстячись за посолену їжу, перекидає догори ногами в ясла бика, корову чи коня:

— «Той, моци би не мав, соленого не любит. Десь поперевертав худобу догори ногами в яслах».[966]

— «Казали, що має того, моци би не мав. Десь на платві. В стодолі на платві. Там йому клали їсти вже, та аби не солили. А комусь слуга був посолив, та корóви в яслі поперевертав».[967]

— «Десь дáвно-давнó казали, шо в нас на початку села в одного якийсь був такий панóк. А в нас тут один в него служив та казав, шо йому вже ґазда давав їсти, ’би він відніс тамка у стодолі на платву. А взєв собі раз та посолив той слуга, та й поклав. А той каже: «Ну, вже ти шось зробив, бо вже в стайни корови стоят в яслéх». Той каже: «Нє, нічо’…» — шо він не любив солéне. То той моци би не мав».[968]

— «А слуга колись підсолив, піддививсі, шо понесли їму їсти шось тамка, і підсолив. То той домовик перевернув усю худобу в яслі догори ногами. То ни брихнí — а то бýла правда».[969]

— «В нас в одного чоловіка казали шо був та й слýжниці служила, а хтось її намовив, кажут: «Візьми посоли йому кашу тоту, шо ти носиш». Вона як посолила, то він корову на пóдрю аж вісадив. Зайшли до стайни, а корова в яслех догори ногами».[970]

Не до смаку годованцеві й горілка: «Я вам роскáжу такого анікдота, але то була правда. Мені росказував сусід мій. Він сам з двадцікь другого року, ше жóє. Гонив самогонку. Колись. Ше з бульби гонили. Гонив в стодолі, в стодолі був тік, глина, підлоги не бýло. Рік десь підісякь п’ятий… І він там зробив котел: бочка від солярки, столітрова, приклепав тото вічко… І круте собі самогонку, аби не пригоріло. Бульби, ячменю… Ну і він крутит, в ґазди. А він в сусіда жив, то казали, шо там в него є той дідько, чи диявол, чи як він там… в того сусіда. Сидів собі в стодолі сам, не мав, шо робити. А там був сусік такий, шо влізло десікь-пітнацікь мíхів вівса. На ковбанáх стояв. Дóвлюсі, там є миска така, під сусіком під нóзом стоїт. Він узєв тої горівки, шо вже капає, ну та й чи з лижки, чи з банічка якого, шось він там мав, якусь посудину, та й капнув туда, в тоту миску, тої горілки. І тільки кінчив — вур-р-р! — тоту різьбу зірвало, пішло тото вічко аж тото… і та брага вся — путь! Купа парó в стодолі… Біжит ґаздиня, а ґаздині жóла метрів чуть не підисякь як бýло до тої стодоли. Біжит ґаздині та й каже до него: «Василю, а ви нáшо тото робили? ’Бисти більше того не робили. Робіт собі свóю роботу, а туда не лізьте більше». Отак він їму дав сто грам. То його миска була, шо в[о]на їму давала їсти там. Ну а він їму дав запити. То він в неї все сидів на припічку. Там он сидів, а там он ноги грів, бо там у печí горіло. Отакий маленький хлопчик такийво, але шо волосся таке, як на мавпі. А він собі може бути і великий, і маленький, і пес може бути з него, дівка може бути».[971]

Шкоду годованець заподіяв би господареві й тоді, якби той його не погодував:

— «[Господар] мусів давати годóванцюві їсти. Там в нього бýла тарілка, і в тій тарілці бýла їжа. То ту миску на розі, на западному вуглу ставили. Коли він його ни задовільнив, той відтам кидав, годованець, сніпками, сіном, шо там бýло, патиками, шо там бýло на стрихý — він кидав. Йому просто на голову».[972]

— «Носили ’му їсти на Святий вечірь десь на під, несолене. Як ся добре з ним обходóли, то господáрка йшла файно. А як йому не впольняв всьо, шо треба було, то він збитки робив в тій хаті, навіть спати не можна було».[973]

— «Лихе бýло на поді, шось там гримало, кóвтало. Говорили, шо треба їсти дати, віднести на під, аби не бýло голодне, бо лихе буде».[974]

— «Таке говорили, шо юзика тре’ годувати, бо він як злосний, то може хату підпалити».[975]

— «То так люди зразу не знали, і люди були на базари, і той ґазда шось продавав, і разом з тим продав його. І він прийшов додому і не знає, що є. Аж відтак пішов до того ґазди і каже їму, шо то таке. А він, той, каже, шо я тобі дав, аби тобі всьо вéлосі і аби тобі бýло добре. Але треба з ним добре обходóтисі. Бо як ти шось не так зробиш, то всьо може бути: і хата згоріти, і всі можуть повмирати. Це треба з ним добре жити. Треба їсти дати в порý їму, бо як не даш їсти, то… […] Юзь, юзик називали. […] Але колись люди тримали, бо він шось помагав на багатство. Худоба вéласі, і гроші мав — багачі. І то все казали — ади, той багач».[976]

Так само годованець чинитиме, якщо хто вдарить його:

— «То такий був Стефан, він вже небіжчик, то росказував, шо служив там в одного. Та й послав його господар: «Степане, йди-но принеси того сиру, бриндзі, з бочки, та з бульбою з’їмо». Ну, той набрав бриндзі в миску ложкою такою дерев’яною, здоровою. Аж звідкіль вилазит хлопець з-за скрині. Ну, такий — сантіметрів восємдесят, до метра не доросло… Та й потя´гло руку до того сиру. А він витігнув ту ложку та й його по руці — свись! Воно відскочило, замірало на йóго вочі та й втікло там за ту скриню. Приніс він сира до хати, поставив на стів та й не повíдат ніц, шо він таке видів. А то вже було надвечір, а той господар був багач. Скрині стояли: жита, пшениці. Коли тако — бевх! Загриміло. Той встав з-за стола, каже: «Шось недобре». Коли знов — бевх! Всі скрині погаратав, поперевертав. Господар каже: «Сиди-сиди, Степанцю, я вже сам якось». Зранку той Степан встає коровам дати їсти — все чистенько, позаметяно. То той господар каже: «Ану, росказуй, шо там було». — «Та так і так». — «Степанцю, ’бис біше його не бив». То, видно, той старий його перепросив, і він все те позбирав».[977]

— «Другий парубок служив у того ґазди. В зимі молотили в оба, а ту десь взяв ся на стайни кіт і мявкав. Він го зганяв, а далі замахнув ся на нього ціпом, а старий Благий мовить: «На що бєш кота? Будеш видіти, що з того буде!» На другий день рано прийшов парубок до стайні давати худобі йісти, а худоба вся обернена задом до жолоба і за хвости попривязована. А Благий до парібка мовить: «А видиш! То кіт таке наробив».[978]

Як і домовик, годованець не любить порушення усталених норм етикету. Наприклад, коли жінка ходить простоволосою:

— «Одного разу був домовик у хаті. Як бив чоловік жінку, то домовик давай крутитись по хаті та бочку з житом перекинув. А хазяїн сказав до домовика: «Ану, сину, давай позбирай жито в бочку».[979]

— «Говорили, що домовик, який живе в хаті на стриху, переходить в жінку без хустки. Не можна жінці ходити без хустки».[980]

Також годованець не любить, коли про нього згадують сторонні: «Був чоловік і мав собі дідька. І прийшов сусід і бачить — а кіт побіг під ліжко. А той чоловік каже: «Тихо…» — бо не можна говорити».[981]