Розділ «Відьма»

Нерідко вважають, що «чорт біду значóть», тож вирізняти відьму з-поміж людей можуть яке-небудь каліцтво (наприклад, зрощені пальці), заріст на хребті, великі зрощені родимі плями, зрощені брови тощо. Очі відьми чорні або зелені, надміру блискучі або з вкрапленнями іншого кольору на райдужці, з оберненими «чоловічками». Удень відьма може виглядати як вродлива молодиця, а в сутінках — як старезна баба. Відьми начебто мають здатність не втрачати краси до глибокої старості: «То є відьми, вони ніколи не старіють, вона все молода».[1749]

На Зарічненщині відьму уявляють як жінку, запнену рядном: «Мій батько колись росказував, шо ше він був хлопчинею таким, і спали на вишках у сараї. І серед білого дня, каже, така баба радном накрита, стрáшна така, — і попуд стріхею, попуд стріхею, і пошла, і десь її не стало».[1750]

Водночас не менш поширена й думка, що, окрім своїх дій, відьма нічим не вирізняється з-поміж інших жінок.

Загальноукраїнською є віра в здатність відьом до перевертництва. Найчастіше їм притаманні подоби жаби, кота, собаки, свині, теляти, змії, сороки, колеса від воза, копички сіна, полотнинки, праника, яким збивають білизну, клубка ниток тощо. Дещо рідше трапляються такі іпостасі, як черепаха, заєць, ласка, миша, муха, іноді навіть трíска та ін.

У багатьох випадках до певного типу оповідок залучено й конкретні образи відьми. Зокрема, відьма як копичка сіна фігурує в розповідях про те, як така копиця сунеться по дорозі або пливе водою; відьму як білу полотнину чи білий клубок ниток бачать здебільшого увечері чи вночі. Проте нерідко в схожих текстах трапляються й відмінні подоби, а буває й так, що історія відображає індивідуальні враження оповідача.

Наприклад, доволі рідкісними є демонізованіші описи відьом, у яких ті наділені виразними зооморфними ознаками: «…ўлє´зло да корову і дóіть! От з якóміся лáпамі, чирвóни лáпи… […] Вона зрóбіцца такім звéром, сатанóю такéю. Вот шчо. Як уже вона занімáєцца з йім, ето она як хош пєракíнєцца. (Що то були за червоні лапó.) Такíє, би ў бýська».[1751] Тут варто зазначити, що «пташиними лапами» народна уява зазвичай наділяє «нечисту силу», чорта.

Суто індивідуальним є образ відьми як птахоподібної вогненної істоти: «То як моя Наташка родилася, і я якраз… пóлки (пелюшки — В. Г.) вісєли надворє… І в нас крайніє хати були двє, і такиє, шо вони шось знали. А я війшла на калідор, а баба каже: «Бежи, доця, забирай скорєй полки». А так уже, вечорєло вже, значить, малося вже сонце заходить, о. «Забірай полки, шоб полки надворє не вісєли, як дитятко мале уматуєш в пельонки». О. (Тепер тих пельонок нихто не бачить. Пермоси, пермоси, і гермоси, і все. А тодє ж — все своїмі рукамі.) І отако — от, не бачила я николи, і оце, як заре, бачу: отакіє крила, і отако летит, а спереду так, наче отаке — і іскри огнянíє. Отако летит, наче голова, і отако крилами махає. А я кажу: «Бабо, а шо то таке воно летит?» А вона каже: «Забрала полки? Бежи скорей в хату до дитяти. То полетєло недобре». […] І в нас такіє були оце ціє дв’є в’єдьми, вони на концє села жилó, і оце превращалися… маєцця оце сонце десь заходит, і вони ото вілєтают, стают превращаюцця такими… О. То це таке я помню. Це в’єдьми називаєця».[1752]

Водночас у те, що відьми можуть літати, вірять повсюдно. Для цього вони нібито натираються соком тирличу або осиковою корою, маззю з котячих мізків, собачих кісток і людської крові тощо й сідлають коцюбу, мотику, віника, помело, коромисло чи мечика з терниці. Почасти відьмам прислужують чорні коти. До місця шабашів (а найвідоміше з них — на Лисій горі під Києвом) чи щоб робити шкоду відьми вилітають крізь комин.[1753] У деяких селах на Богородчанщині, зокрема, вірять, що відьми збираються на тополях біля с. Глибівка:

— «То ше колись розказували, шо в них на Івана так як то збір, то вони голі туди летять».[1754]

— «Відьми, кажут, шо колись бýли, де тополі, вони на Івана там сходóлисі, забирали молоко».[1755]

— «Ото в сусіди така тополя, то на ній на Йвана все збираються відьми, а люди під нею чатують, аби кого впізнати. Але ніколи нічо’ не випадало».[1756]

— «А на тополях, казали, шо відьми збираються. Тут в нас є така велика тополя, шо там ше з голодного року знають, шо там відьми збираються».[1757]

На Городенківщині вважають, що відьми збираються десь далеко в полях: «Коло Івана — то відьмó лíтают. Вони мают таке місце, шо сі сходіт. Вони йдут дес у поле, далеко. Ну я не виділа м цего. Є люди, шо виділи, ну я… Кочéрга та мітла…»[1758]

Розповіді про те, як відьми літають (зокрема й на людях, як у гоголівському «Вії»), доволі популярні в Україні:

— «Прийшов салдат на ніч до одної жінки і ліг спати. Він ніби спит, але дивиться: прийшла жінка, перебралася — і в комин. Зробилася котом— і в комин. А салдат сидит і чекає, шо то буде. А вона, та жінка, сіла на мітлу і поїхала. І приїжджає знов з тею мітлою, зробилася жінкою, мітлу поставила та й пішла. А той салдат перед тим забрав то її вбрання, яке вона коло печі лишила. Ну і та відьма прийшла, а одежі нема. Ходила вона, ходила, та й потім каже до того салдата: «Дай мені те вбрання, шо ти взяв». А той салдат каже: «А ти куда ходила? Ага, то ти відьма!» Тоді вона вже й призналась йому: «Так, я відьма. А ходила там, де мені було треба». Якшо та відьма має йти до корови, то вона перекидається котом чи ше чимсь, а так то звичайнісінька жінка».[1759]

— «Ото розказували, шо в нас в селі були такі відьми — звичайні жінки, а як прийде ніч, то вона перекидається — і шусть в комин. І десь її нема, нема, а потім назад прилітає. Ті відьми були вроджені — десь батьки навчили. Ото по сусідству була відьма, то вона нашій корові поробила, бо мати їй не встигла молока дати. То було по войні, тоді голод такий був. І потім мати довго просила ту відьму, шоби вона одробила, бо корова молока не дає і втрісне. Але та відьма не х[о]тіла одробити. Тілько потім мати занесла їй якоїсь там каші, ше чогось, то та відьма одробила, і корова знов молоко давала. Ото ше казали, шо бачили, як та сусідка розібралася до гола, сіла на мотичку і полетіла. Ото така та відьма була».[1760]

— «Моя мати була, ходила до Почаєва. І, каже, ночували в одної в хаті, в якоїсь женщини. І, каже: їдна приходит женщина. Старша питає її: «Шо ти, — каже, — зробила?» Каже: «Я за сéмдесіть кілóметрів лéтала, але, — каже, — хадзяїн був хитріший за мене. Він, — каже, — убсипав свяченим маком, і я не дуступила». То вони відьми називалися. Сідає, каже, на кóцюбу, і полетіла собі».[1761]

Відьму чи іншу «нечисту силу» здатні нібито розпізнати й протистояти їй первородні собаки, так звані ярчуки.[1762]

Бачить відьом і той, хто сам є відьмарем: «Ну, є такі люди, знаєте, мо’, яка вєдьма. […] Каже, як сам вєдьма — біжиш в церкву на Гордані — на всіх цідилки на голові побачиш — то вє´дьми. Казала мої мама, шо в них стояв такий салдат-відьмар, шо він казав: «Хазяйка, ви не п’єте молока, а воду. А хоште вєдьмів побачити? Йдіть зі мною до церкви».[1763]

Також «первак» (перша дитина в сім’ї) міг побачити відьом, зокрема в церкві під час освячення пасок: «На жінок, які робили шкоду корові, в нас казали «відьма». Казали так колись, не знаю, я не бачила, але моя баба казала, шо їх можна побачити на Паску. На Паску вони, як паску святять, то як дуже комусь треба, шоб воно побачилося, вони всі, ті відьми, в якихось там відрах, як ото дійнички — на головах у них дійнички. От моя мама розказувала, шо як вони перетворюються і показуються тим, шо родилися первими. От моя мама родилася первою, то їй показався з тої відьми собака: мама зайшла в хлів до корови, аж дивиться, а там здоровий білий собака. І тоді мама начала кричати, тоді прибіг батько і вдарив ту собаку вилками по ногах. На другий день бачили ту жінку вже, і нога в неї була перебита. Ну то, значить, виходить, шо та собака — то була та жінка».[1764]