Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

13 червня 1975 р. виконуюча обов’язки декана юридичного факультету, доцент Д.Боброва подала ректорові університету М.У.Білому подання, в якому було констатовано: „Прошу відрахувати т.т. Медведчука В.В. і Яковенка І.Д. із складу студентів університету за скоєння злочину». Останні два слова були закреслені, і над ними ручкою дописано „за грубі порушення статуту комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин». Саме з останнім формулюванням 24 червня 1975 року наказом №309уч. ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету В.Медведчука та І.Яковенка.

5 липня 1975 року В.Медведчук і І.Яковенко пишуть скаргу першому заступникові міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР т. Черниченку, в якій просять відновити їх в числі студентів юридичного факультету КДУ. При цьому вони посилаються на „Основи дисциплінарної відповідальності в СРСР», згідно з якими ніхто не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (а виключення з числа студентів, на їхню думку, саме є таким. — Д.Ч.) через рік після проступку і 6 місяців після припинення кримінальної справи. З часу проступку (8 листопада 1973 року) до виключення з числа студентів минув рік і 7 місяців, а з часу припинення кримінальної справи — 8 місяців. Крім цього, скаржники писали, що за багаторічну роботу вони „неодноразово нагороджувалися грамотами РК ЛКСМУ, МК ЛКСМУ, органів МВС, були рекомендовані на Навчання в КДУ на юридичний факультет».

Справою поновлення І.Яковенка та В.Медведчука в числі студентів зайнялися республіканське і союзне міністерства вищої і середньої спеціальної освіти, прокуратура Української РСР і Генеральна прокуратура СРСР — установи, в які вони зверталися з численними скаргами і клопотаннями.

У Москву неодноразово їздили доцент Київської вищої школи міліції Д.Т. Яковенко у супроводі групи студентів-юристів Київського держуніверситету, серед яких особливою активністю відзначалася Марина Лебедєва, яка організувала письмові скарги студентів на захист В.Медведчука та І.Яковенка у різні установи. І як наслідок — Київський університет бомбардували листами з прокуратур і міністерств з клопотаннями про поновлення в числі студентів В.Медведчука та І. Яковенка.

Однак досить непоступливу позицію зайняли декан юридичного факультету професор П.С.Матишевський і ректор університету, член-кореспондент Академії наук УРСР М.У.Білий, які вважали, що скоєння тяжкого злочину несумісне із званням студента юридичного факультету.

Вся історія завершилася 20 травня 1976 року, коли наказом ректора Київського держуніверситету №254 В.Медведчука та І.Яковенка таки було поновлено „у складі студентів III курсу денного навчання юридичного факультету з 28 червня 1976 року». А підставою послужило розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР В.Єлютіна від 17.04.76. Наш герой знову став студентом.

У багатьох опублікованих біографічних даних В.В.Медведчука, вказані дати його навчання в Київському держуніверситеті — 1972-1978. Отже, 6 років при необхідних на стаціонарі п’яти. Різниця в часі пояснюється виключенням за скоєний злочин.

У Києві ще й тепер проживає немало учасників і свідків судового процесу над В.Медведчуком, В.Авраменком та І.Яковенком. Ці люди добре пам’ятають його перебіг і наслідки; вони дивуються, що досі цей суд є маловідомий широкій громадськості з огляду на вагоме суспільне становище, яке займає тепер Віктор Медведчук.

Звертає на себе увагу той факт, що кримінальну справу стосовно ознайомився із матеріалами справи та вироком воєнного трибуналу. Фронтовик був приголомшений, але вирішив, що син за батька відповідати не може. Через деякий час В.Лебедєв отримав нову двокімнатну квартиру на Оболоні, в яку переїхало молоде подружжя.

Під час переддипломної практики, яку Віктор Медведчук проходив у Київській міській прокуратурі в старшого прокурора С.Б.Роговської, він відпросився для дуже важливої для нього поїздки на Далекий Схід провідником пасажирського вагона. Офіційна версія В.Медведчука — підзаробити трохи грошей. Вже минуло двадцять два роки, але Софія Борисівна не може згадати про свого практиканта добрим словом: „Мене починає трусити, коли я його бачу по телевізору», — говорить вона.

Після закінчення у 1978 році навчання у держуніверситеті В.Медведчука направили на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. Таке направлення стало несподіванкою для багатьох, особливо для бувалого і знаного адвоката В.Лебедєва. Він ніяк не міг збагнути, яким чином особа, що відбула судове покарання і батько якої тодішньою владою вважався тяжким державним злочинцем, могла отримати направлення в столичну адвокатуру при тому, що туди висококваліфікованим фахівцям майже неможливо було влаштуватися. „Уму непостижимо!», — робить висновок В.П.Лебедєв. „Фантастика», — додамо і ми. Однак тоді в душі В.Лебедєв був радий успіхам зятя.

У 1981 році сталася подія, яка різко змінила життя Віктора Медведчука і Марини Лебедєвої-Медведчук. Одного разу Віктор заявив, що їде у тривале відрядження, а виявилось, що насправді він подався із супутницею на два тижні у Сочі. Подружня невірність була викрита. Виник сімейний скандал.

Конфлікт вирішив сам Віктор Медведчук. Він заявив, що кохає Наталію Гаврилюк і без неї вже не уявляє свого життя, тому залишає Марину. Майнових претензій В.Медведчук не висловив, на частину квартири претендувати не став, мовляв, житлова проблема його тепер не хвилює.

Розлучившись з Мариною Лебедєвою, Віктор Медведчук одружився із старшою за нього на два роки Наталією — дочкою Георгія Гаврилюка, який тоді працював прокурором у прокуратурі Української РСР. Виникла нова радянська сім’я. Віктор Медведчук перейшов жити у помешкання нового тестя.

Незабаром після того, як Віктор Медведчук освоївся на новій для себе роботі, він потрапив у спеціальну групу дуже довірених адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі для них справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторамидисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

—–––––––––––-

[1] Факты. — 2000. — 28 квітня. — с.4.

АДВОКАТ ВАСИЛЯ СТУСА

Коли злочинцями стають літератори — це дуже небезпечно для суспільства.

Василь Стус1