Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Дмитро Чобіт

НАРЦИС

або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

З РАННЬОЇ БІОГРАФІЇ

Мій батько також учасник ОУН. У 1944 році був осуджений, репресований і реабілітований в 1991 році.

Віктор Медведчук1

Віктор Володимирович Медведчук народився 7 серпня 1954 року в селищі Почет Абанського району Красноярського краю у сім’ї службовців. У післявоєнні роки Сибір став тою зоною, куди масово вивозили репресованих, особливо із Західної України. Ці факти лягали тавром на людей в радянську добу і перешкоджали їм вести повноцінне життя. Однак тепер чи не всі відомі особи з такою біографією небезпідставно пишаються подібними засланнями. На противагу цьому В.Медведчук ніде не згадує обставин, за яких потрапили у далекий Сибір його батьки.

Якби вони належали до розкуркулених або учасників національно-визвольної боротьби, то хіба це потрібно тепер приховувати?

Про батьків претендента в президенти відомо не так вже й мало. Батько Віктора — Володимир Нестерович Медведчук — народився 5 серпня 1918 року у містечку Корнин Брусилівського (тепер Попільнянського) району Житомирської області. У дитинстві він захворів на туберкульоз кісток і, як наслідок, став інвалідом — мав дуже викривлений хребет і кульгав на ногу. Через фізичні вади з початком радянсько-німецької війни його не взяли до війська. Однак молодший брат Гнат Нестерович Медведчук, 1920 року народження, був мобілізований до радянської армії і загинув у 1942 році під Смоленськом.

У роки німецької окупації в Корнині встановлено новий режим. Вся влада концентрувалась в районній управі на чолі з німцем Райманом, якому також підпорядковувались жандармерія, підрозділ місцевої поліції (понад сто осіб) і трудовий відділ — дуже своєрідна установа з використання робочої сили, німецькою мовою Аrbeittamt.2 Першим кроком окупаційної влади було очищення Брусилова, Корнина і довколишніх сіл від євреїв та комуністів — звідси майже всіх їх було вислано і розстріляно.

Окупанти ввели продовольчий податок — контингент. Його й збирали у навколишніх селах поліцаї. У селян забирали зерно, худобу, птицю, свиней. Важко сказати, чи в поліцію та інші окупаційні установи йшли служити з ідейних міркувань — швидше чисто з безпринципної меркантильності, адже всім рядовим працівникам німецької адміністрації у Корнині видавали по 300 окупаційних марок у місяць і по одному кілограму м’яса в тиждень. Очевидно, що саме таку платню отримував співробітник трудового відділу районної управи у Корнині Володимир Нестерович Медведчук — рідний батько теперішнього першого заступника Голови Верховної Ради України. Він працював у цій установі з квітня 1942-го і до листопада 1943 року.

Основним завданням корнинської окупаційної установи Арбайттамт було виконання завдань гітлерівців щодо примусового вивезення на роботи до Німеччини працездатної молоді з Корнина та навколишніх сіл.

Відділ Арбайттамту постачав робочу силу на місцеві підприємства, передусім цукровий завод, а також забезпечував роботою на замовлення німецьких воєнних властей, зокрема на залізниці. Важливу роль Арбайттамт відігравав і в долі багатьох євреїв. Від окупаційної адміністрації ця установа отримувала спеціальні посвідчення — Арбайткарте, які разом з білими пов’язками з вишитою літерою «А» та номером картки видавали євреям «потрібним для міста фахівцям». Такі картки рятували їх власників від облав і розстрілів та відтягували розправу. Разом з тим співробітники Арбайттамту отримували важливий інструмент у вирішенні долі своїх земляків-євреїв.

Корнинська установа з використання робочої сили періодично отримувала від окупаційного адміністратора краю німця Раймана план набору та відправлення на примусові роботи до Німеччини людей певного віку. статі, кваліфікації. У свою чергу місцева поліція і працівники Арбайттамту доводили відповідну рознарядку до кожного села і забезпечували неухильне виконання завдань окупантів. Трудовим відділом у Корнині керував француз Валентин Превар — син Мартина Превара, який прибув у Корнин із Франції ще за часів царської Росії для налагодження роботи місцевого цукрового заводу. Одним з помічників Валентина Превара був Володимир Медведчук.

Як свідчать матеріали воєнного трибуналу за період з 22 квітня 1942 і до 15 травня 1943 року через корнинський трудовий відділ на примусові роботи до Німеччини було відправлено 1649 осіб. За наступний період інформація відсутня. Але, якщо взяти до уваги те, що в літні місяці інтенсивність вивезення людей збільшувалась, то можна зробити висновок: Володимир Нестерович Медведчук мав пряму причетність до примусового виселення з України не менше двох тисяч своїх земляків.

Після відступу у листопаді 1943 року німецьких окупантів та встановлення у Корнині радянської адміністрації військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони СМЕРШ у Корнині заарештовано велику групу осіб, які співпрацювали з німцями. Серед них був і співробітник корнинської установи під назвою „Arbeittamt» Володимир Нестерович Медведчук.

Арештованих утримували спочатку в Житомирі, а потім у Кам’янціПодільському. Всім без винятку пред’являли звинувачення у контрреволюційних злочинах і погрожували так званим „вищим заходом соціальної оборони — розстрілом» та „оголошення ворогом трудящих». Саме такі покарання, згідно з тодішнім кримінальним кодексом УРСР, були передбачені за зраду Батьківщини, а саме „перехід на сторону ворога» (стаття 54-1 а), „сприяння будь-яким способом іноземній державі, що воює з Союзом РСР» (стаття 54-3). Тривала співпраця з німецькими окупантами підпадала якраз під такі визначення. Крім цього, всіх заарештованих звинувачували у шпигунстві на користь фашистської Німеччини.

Серйозність обвинувачень, напівголодне утримання, фізичні тортури та інші методи впливу були спрямовані на те, щоб психологічно зламати арештованих і добитися від них потрібних слідству показів. Можливо, саме такі заходи привели до того, що всі співробітники німецьких окупаційних установ у Корнині визнали себе членами Організації українських націоналістів, правда не вказали якої саме — бандерівської чи мельниківської.

Варто зазначити, що саме в цей час Організація українських націоналістів під керівництвом Степана Бандери та її воєнний підрозділ УПА становили серйозну силу, яка протистояла як фашистській Німеччині, так і радянській імперії. Для їх компрометації органи НКВД намагалися всіх німецьких прислужників одночасно назвати і українськими буржуазними націоналістами та приписати їм воєнні злочини гітлерівців, у тому числі участь у масових розстрілах мирних жителів. Таким чином борцям за самостійність України радянська пропаганда приписувала неіснуючі за ними гріхи і намагалася дискредитувати весь визвольний рух в очах населення та світової громадськості. Напевне, саме такий випадок стався з корнинськими поліцаями і співробітниками німецьких установ. Усі вони, навіть французи, як у випадку з В.Преваром, визнали себе українськими буржуазними націоналістами і дали покази, що пішли на співпрацю з німецькими окупантами за завданням ОУН.

Для тих, хто визнав себе українським націоналістом, було застосовано м’ якшу міру покарання — незважаючи на явну співпрацю з німецьким окупаційним режимом, за що передбачався розстріл, їм було пред’явлено звинувачення в „пропаганді і агітації, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади» (стаття 54-10) і „участь в організації, утвореній для підготування або вчинення одного із злочинів, передбачених у цьому розділі» (стаття 54П). По цих статтях було передбачено значно меншу міру покарання: згідно зі статтею 54-10 — від розстрілу до трьох років ув’язнення, а у статті 54 —11 записано норму, яка давала слідчим право дуже широкого вибору покарання — від розстрілу до шестимісячного ув’язнення.