Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Віктор Медведчук1

Безперечно, що тривалий досвід співпраці з правоохоронцями та незбориме прагнення до кар’єри сприяли тому, що Віктор Медведчук під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці.

На цій службі з Віктором Володимировичем трапилася вкрай негарна кримінальна історія, яку він старанно (вже протягом п’яти років своєї політичної діяльності) обходить мовчанкою. І хоча ця історія сталася тоді, коли В.Медведчуку було неповних двадцять років, вона мала місце в його біографії, а тому й повинна стати доступною і відомою широкому загалу.

Як свідчать матеріали кримінальної справи №15-100, яку вела прокуратура міста Києва, 8 листопада 1973 року о 18 годині 50 хвилин (під час відзначення чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції) Віктор Володимирович Медведчук —командир ДНД Ленінського райкому ЛКСМУ столиці — разом з Ігорем Дмитровичем Яковенком — комісаром загону ДНД юридичного факультету університету та їхнім колегою Сергієм Володимировичем Авраменком проходили по Хрещатику. Йдучи повз телефон-автомат, В.Медведчук із товаришами почули лайку з вуст двох молодих хлопців. Це були неповнолітні Єфремов і Кричак. За свідченнями В.Медведчука і його приятелів, дружинники підійшли до юнаків, представилися і запропонували пройти у штаб ДНД, який знаходився на другому поверсі будинку №23 по вулиці Хрещатик. Однак Єфремов втік, а Кричака затримали і повели в парадний під’їзд. Підходячи до будинку, А.Кричак вказав на відсутність відповідної таблички і відмовився входити в темний під’їзд. Далі процитуємо матеріали кримінальної справи:

„З показів Кричака видно, що Медведчук, Яковенко і Авраменко, втягнувши його в парадний, почали його бити руками і ногами. Він знаходився в правому кутку коло дверей, правою частиною тіла до стіни, закривши руками обличчя. Удари йому приходилися в ліву незахищену частину тіла. Потім йому було завдано два удари по голові, від чого він впав. В подальшому, як показав Кричак, Медведчук витягнув з кишені пістолет і, погрожуючи ним, вимагав піднятися, з голови на обличчя текла кров. Він також показав, що його били ще раз, коли він намагався втекти».

Свідком побиття Андрія Кричака стала не встановлена слідством жінка, яка покликала на допомогу двох військовослужбовців Плахотіна і Косолапова. Коли останні зайшли в парадне, то побачили, що Медведчук, Яковенко та Авраменко вели Кричака і він був весь у крові. У зв’язку з цим викликали карету швидкої допомоги, яка доставила А.Кричака в лікарню № 14, де йому надали медичну допомогу.

„В наступні дні, — зазначено в матеріалах кримінальної справи, — Кричак через хворобливий стан знаходився вдома, в школу не ходив, а 15 листопада 1973 року при судово-медичному обстеженні у нього, крім рани на голові, було встановленоперелом сьомого ребра зліва».

Зовсім інші покази давали обвинувачувані. У справі зазначено:

„Допитувані на всьому протязі слідства обвинувачувані Медведчук, Яковенко і Авраменко заперечували факт побиття Кричака і показали, іцо Кричак намагався вирватися, впирався, не хотів йти, на вулиці намагався вдарити Медведчука, а в парадному вдарив у груди Яковенка, голову розбив в момент, коли втікав, і, спіткнувшись на сходах, вдарився до поштових скриньок, ребро міг зломати при ударі до перил сходового маршу і падінні на його східці.

Їх покази спростовуються комісійною судово-медичною експертизою, проведеною республіканським бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров’я УРСР у складі головного судово-медичного експерта МОЗ УРСР, Заслуженого лікаря УРСР, доцента Грищенка О.А., професора Левенця В.Н., судовомедичних експертів цього бюро Свид К.С. і Кузьміної Є.І.

По заключенню даної експертизи ці пошкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею.

Забійна рана м’яких тканин потиличної частини голові могла утворитися від удару будь-якої частини гумового муляжа пістолета, три зразки яких були надані експертизі.

Перелом ребра, як вказують експерти, міг стати наслідком удару взутої ноги.

Комісійна експертиза повністю виключила можливість утворення встановлених у Кричака тілесних ушкоджень при обставинах, на які вказують обвинувачувані Медведчук, Яковенко, Авраменко, а саме: утворення перелому ребра від удару до перил і сходового маршу, а забійної рани голови — при падінні і ударі до поштових скриньок».

Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що Медведчук, Яковенко та Авраменко давали слідству і суду неправдиві покази. Між іншим, свідок Косолапов у залі суду ствердив, що спочатку „трійця» пояснила наявність крові на потерпілому Кричаку тим, що він „на вулиці зачепився за плотик і вдарився головою до бордюрного каменя». Однак закривавлений парадний під’їзд та сходовий марш, а також свідчення мешканців будинку №23 по вулиці Хрещатик незаперечне спростовували брехню —пригода відбулася не на вулиці, а в будинку, і це була жорстока кривава розправа.

Через те Медведчук та його спільники придумали нову брехню про сходи і поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза.

Отже, Медведчук та його поплічники не визнали вини — навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману.

Більше того, на свідків під час суду чинився тиск і залякування з боку невідомих осіб. Так свідок військовослужбовець Косолапов заявив, „що під час суду члени оперативного загону погрожували йому розправою, якщо він не дасть таких показів, як обвинувачені».

Однак Косолапов дав такі покази у суді, як було насправді, і заявив, що міняти їх не буде. На противагу йому свідок Плахотін у залі суду змінив покази і свідчив на користь обвинувачених, але судове розслідування з’ясувало, що він говорив неправду. Слідство і суд встановили, що неповнолітнього Андрія Кричака й гумовим муляжем пістолета жорстоко бив саме Віктор Медведчук.

„Всією сукупністю зібраних по справі доказів, — зазначається ї в представленні прокуратури міста Києва від 4 червня 1975 уроку, — Медведчук і Яковенко викриті у тому, що вони, члени ВЛКСМ, керівники комсомольських оперативних загонів ДНД, студенти юридичного факультету, а в майбутньому працівники у органів правосуддя, вчинили самочинну розправу над неповнолітнім Кричаком, побили його, причинили йому тілесні й пошкодження, а, здійснивши тяжкий злочин, не пішли на шлях визнання своєї вини і чистосердечного розкаяння, а навпаки — усіляко намагалися уникнути відповідальності».