Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Суспільство має знати своїх героїв і своїх відступників.

Євген Сверстюк2

Нехай демократія має совість і вибирає між Стусом і Медведчуком.

Мойсей Фішбейн3

Від 1978 року Віктор Медведчук працював адвокатом Київської міської колегії адвокатів.

У своїх передвиборчих агітках Медведчук неодноразово пише, що протягом 1978 —1989 років він займався „правозахисною діяльністю». Такий термін у необізнаних може викликати асоціацію із правозахисниками Української гельсинської групи та іншими відомими борцями за права людини і незалежність України Л.Лук’яненком, М. Горинем, В.Чорноволом, С.Хмарою, Є.Сверстюком, В.Стусом та іншими. Однак це може здатися лише на перший погляд — до такої діяльності і до таких особистостей Віктор Медведчук не має жодного стосунку, окрім хіба що Юрія Литвина і Василя Стуса.

Василя Стуса справедливо називають найбільшим духовним поетом України XX століття. Він обрав собі дорогу добра, честі і справедливості. Він був абсолютно безкомпромісний, через те зазнавав постійних переслідувань з боку радянського режиму. Вперше поета засуджено у 1972 році на 8 років ув’язнення. Нетривале перебування на волі завершилося новим арештом і судом. Саме на другому суді зійшлися шляхи Василя Стуса і Віктора Медведчука.

Арештували В.Стуса 14 травня 1980 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Ці „злочини» полягали у написанні віршів та листів до академіка Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, генерала Петра Григоренка, до київських друзів, а також заяви в прокуратуру з приводу репресій проти українського правозахисника Миколи Горбаля.

На попередньому слідстві Василь Стус відмовився давати будь-які покази.

29 вересня Київський міський суд під головуванням П.І.Фещенка розпочав розгляд справи члена Української гельсинської групи Василя Стуса. Обвинувачем виступав прокурор Аржанов. Суд проходив за зачиненими дверима. Звичайно, що суспільна атмосфера у ці часи була страшною. Недаремно ж президент США Рональд Рейган назвав тодішній Радянський Союз „імперією зла». На цьому процесі багато хто засвітився й увійшов в історію, адже судили генія і героя, поета, який став символом незламного духу і непідкупної совісті, Василя Стуса. Серед них — молодий адвокат Київської колегії адвокатів Віктор Медведчук, який вже мав досвід участі у політичних процесах — до цього він захищав Юрія Литвина.

Не зайвим буде нагадати, що у радянські часи слідство проти творчої інтелігенції, звинувачуваної у підривній антирадянській діяльності, вело винятково КДБ. Під контролем цієї горезвісної структури проходило і слідство, і судові процеси, які, як правило, були закритими. Самостійний вибір підсудним захисника був ніби нормою, але допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених.

Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: „Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».4 Про це свідчить і дружина Василя Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного — нехтуючи професійною етикою і честю, Віктор Медведчук взявся „захищати» поета, незважаючи на висловлену недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення.

Як свідчить „Хроника текущих событий», відомий правозахисний журнал, що видавався „Самвидавом» у Москві, „адвокат (В.Медведчук. — Д.Ч.) в своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи в 1979-1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму, крім цього, він переніс тяжку операцію шлунка».

Впадає у вічі фраза захисника „Всі злочини Стуса заслуговують покарання». Тим самим адвокат не захищає, а навпаки — наперед звинувачує свого підзахисного; тобто він фактично виступає у ролі помічника прокурора. Хіба це припустиме для адвоката? Адже адвокат на те і є, щоб захищати навіть найостаннішого злочинця. А які ж злочини, що заслуговують, за словами В.Медведчука, „покарання», скоїв Василь Стус? Творив щирі і правдиві вірші, якими тепер пишається Україна, писав листи до академіка Андрія Сахарова — видатного вченого і правозахисника, совісті російського народу; Петра Григоренка — такої ж видатної постаті в усьому правозахисному русі радянських часів; став на захист несправедливо переслідуваного письменника Миколи Горбаля, якого вже в 1994 році було обрано народним депутатом України. Чи читав ці вірші і листи у 1980 році адвокат В. Медведчук? Якщо читав (адже не міг не читати матеріалів справи), то чому не став на захист поета, яким гордився б будь-який народ? До речі, у 1985 році міжнародні авторитети, зокрема Генріх Бель. висунули кандидатуру Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, однак смерть поета перешкодила цьому — Нобелівський комітет нагороджує лише живих. ІЩо злочинного юрист В.Медведчук побачив у листах Василя Стуса до А.Сахарова, Л.Лук’яненка, П. Григоренка? Який злочин В.Медведчук вгледів у листі в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні письменника Миколи Горбаля? І після цього всього можна твердити, що В.Медведчук займався правозахисною діяльністю? Фраза захисника про те, що В.Стус „виконував норму», виглядає як насмішка. Гордість України, замість того, щоб творити і примножувати її славу, змусили „виконувати норми» на одній із взуттєвих фабрик Києва, і то, на думку адвоката В.Медведчука, заслуговує на увагу суду! А чи не виглядає це на відвертий цинізм і глум над поетом?

На тлі явно не захисної функції В.Медведчука разючим контрастом виступають свідчення у справі Михайлини Коцюбинської і Світлани Кириченко — обидві мужньо стали на захист поета. Особливо громадянською і мужньою проявила себе С. Кириченко. На початку допиту вона звернулась до суду: „Прошу суд запитати у Василя Стуса, чи визнає він цей судовий процес законним?» На що Василь відповів: „Не визнаю!» — „У такому випадку і я відмовляюся брати участь у цьому процесі».

У відповідь на вимоги прокурора притягнути до кримінальної відповідальності за відмову від надання свідчень і на аналогічні погрози судді Світлана Кириченко відповіла: „Я буду давати покази на тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних».

Дві жінки у неправедному суді захищали не лише Василя Стуса — вони рятували честь України. Віктор Медведчук навіть не пробував цього робити — у нього були зовсім інші думки і завдання.

І ще один дуже цікавий штрих, який характеризує В.Медведчука з погляду моралі і професійної відповідальності. Як свідчить згадувана вище „Хроника текущих событий», пізно ввечері 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко і Валерія Андрієвська отримали повістки про виклик на 1 жовтня до суду в якості свідків. Жінки одразу ж зв’язалися з дружиною Василя Стуса Валентиною Попелюх, від якої дізналися, що їй нічого не відомо про суд. Отже, вже два дні (29 і 30 вересня) йшов суд, а адвокат В.Медведчук навіть не поінформував родичів, у тому числі дружину поета про це! Ось вам приклад честі, моралі і відповідальності. Про елементарну професійність, а тим більше про патріотизм краще не згадувати.

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у „правозахисника» В.Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В.Стусата його ставлення до націоналізму, про що він розпитував свідка Михайлину Коцюбинську.

Але і це ще не все. Василь Стус категорично відмовився співпрацювати із слідством і давати будь-які покази. Незважаючи на фізичні тортури, він не змінив своєї позиції і заявив, що виступить у суді лише із заключним словом. Про це знали всі, у тому числі й адвокат В.Медведчук.