Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Втручалися! Бо беззаконня чи маскування під закон — це не «внутрішні», а людські справи. Це хвороба, що може піти по світу, як епідемія. Треба зборювати кожен прояв.

Зараз набула світового розголосу «справа Гонгадзе». Певним чином вона стала мірилом права і моралі в пострадянській Україні. На ній засвітилися всі, починаючи від Президента. Можливо вона ввійде в підручники, як дзеркало правової свідомості кініщ століття, оскільки багатьом випала доля висловити свою позицію. Наскільки пригадую, перша була нульова: побутовий випадок, що трапився з особою маловідомою… На такому рівні правосвідомості не можна було навіть порушити кримінальну справу…

Потрібно було прикласти збережені на Заході поняття ОСОБА, СВОБОДА СЛОВА, ПРАВДА, ОБОВ’ЯЗОК. Ця справа стала каменем спотикання теперішньої влади, яку Захід не може прийняти.

І не треба сподіватися, що гора прийде до Магомета. Захід зберігає і зберігатиме свої поняття з ясною свідомістю того, що це його фундамент. Ото і є «мораль, право і вічні істини», над якими ми сміялися на лекціях з марксизмуленінізму…

І коли «таращанське тіло» дають на експертизу на Захід, то не задля кращого лабораторного устаткування, а тому, що їхні експерти незалежні і непідкупні. Їм повірять.

У радянській практиці і школі, з якої вийшли нинішні владні особи, було таке поняття: «Прімєніть закон». Щось схоже на «прімєніть оружіє»…

Виходить, закон не діє. Його можна тільки застосувати, як погрозу. Були особи, гарантовані від застосування закону навіть у випадку зафіксованої аварії. Так само, як були «нечисті біографії», яких не підіймали: не велено.

Цю таємницю «соціалістичної законності» розголосив мені на засланні після обшуку офіцер КГБ, пройнятий повагою до моїх книжок. «Застосувати чи не застосувати закон — це в нашій компетенції. Самі бачите, навколо вас крадуть і обманюють. Подібний крок з вашого боку — це завтра кримінальна стаття. А супроти звичайних громадян можна обмежитись позбавленням премії чи попередженням. Тут і практична вигода, і вірно з класових позицій».

Нині в класову теорію перестали гратися. Зате класовий інтерес виріс до безсоромної оголеності. Хто колись міг передбачити гримучу суміш, котра вийде з поєднання в одній особі радянського юриста і пострадянського мільйонера, який до того ж стає народним депутатом і людиною влади. То такий може «застосувати закон» і до опонента, і до суперника, і до неслуха. Може застосувати і свій капітал. А може застосувати і свою владу…

Вертаючись до журналістського розслідування народного депутата України Дмитра Чобота, можна сказати, що воно дає доволі чіткий образ Віктора Медведчука, особливо, що стосується його типових мотивів поведінки і звичних методів діяльності як юриста радянської школи, звичного до того, що закон до нього не буде застосований, а дії його не будуть перевірятися з належною прискіпливістю. Як свідчать його публічні заяви, він впевнений, що під нього « комар носа не підточить».

Судячи з матеріалів книжки, подібні факти можна множити і назбирати їх багато. Але навряд чи можуть знайтися такі, які засвідчать інший образ.

Звичайно, книжка Дмитра Чобота викличе зливу матеріалів уже тому, що виступи віце-спікера зараз привертають увагу і викликають небайдуже ставлення. Дуже багато виборців пригадує його майже неприховані методи підкупу.

Корупція, як і всяке зіпсуття, не знає меж. Корупція — це повзуча катастрофа, якої не бачать тільки засліплені владою і сліпі. Сліпий і дурний співучасник — це куди гірше за пересічного жебрака. Це — на порядок нижче…

Але не треба падати духом. В хроніках, переказах, картинах середньовічної Європи часто виділяється постать лікаря під час епідемії чуми. Лазарети заповнені хворими. Вулиці — трупами. І вже не вірять, що хтось тут може це зупинити… Але з’являється з готовністю допомогти лікар. Одважний лікар йде від хати до хати — і очі хворих засвічуються надією. Чи сам. він є рятівником, чи тільки вісником змін, але він втілює в собі той християнський дух, гцо будить внутрішні сили. Дух робить чинними моральні закони в людині і юридичні закони в державі. Оце і є невидима присутність Бога в ділах людських.

Коли ж людина у гордині своїй пробує утвердитися на ґрунті зневаженої правди, то неодмінно впаде.

«Добрий муж утверджує справи свої справедливістю». Цей псалом віками співали навіть діти.

Євген Сверстюк

—–––––––––––—

[1] Суворий закон, але закон. Латинське прислів’я.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!