Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Але цей випадок із кримінальними добровольцями був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей.

„Так в штабі по вул.Хрещатик, 23, — зазначав старший слідчий В.Мельник, — били неповнолітніх, влаштовували особисті обшуки без належного оформлення протоколу, в роботі з неповнолітніми був відсутній такт і культура, виявлено слабке розуміння членами комсомольських оперативних загонів своїх прав та обов’ язків».

Слідство прийшло до висновку:

„Як видно, керівництво загоном було доручено не перевіреним особам, з низькими моральними якостями, якими є Медведчук і Яковенко».

25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В.В.Медведчук, І.Д.Яковенко і С.В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості.

Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.

Під час судового процесу (і це зафіксовано в його матеріалах) свідок Г. Телешов, студент юридичного факультету, давав фальшиві свідчення з метою виправдання незаконних дій В.Медведчука та І.Яковенка, а хтось шляхом погроз фізичної розправи та залякуванням чинив тиск на свідків, щоб вони змінили свої покази і свідчили на користь обвинувачених. Тим самим „хтось» прагнув не допустити справедливого рішення суду. Після суду цей „хтось» розвинув енергійну діяльність з метою визволення злочинців із в’язниці.

Серед тих, хто мав особливу особисту зацікавленість у визволенні злочинців, був доцент київської Вищої школи міліції Дмитро Тихонович Яковенко — батько одного із підсудних Ігоря Яковенка. Очевидно, що саме завдяки його батьківській турботі і службовим зв’язкам у правоохоронних органах він зумів добитися перегляду судової справи сина, а заодно і його подільників у злочині В.В. Медведчука і С.В.Авраменка.

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування.

Судова колегія вказала на необхідність встановлення того, чи був Андрій Кричак 8 листопада 1973 року в нетверезому стані, чи перебували В.Медведчук та І.Яковенко в цей день при виконанні своїх обов’язків як керівники оперзагонів та доручив повторному слідству додатково зібрати матеріали, які характеризують особи потерпілого та обвинувачених.

25 липня 1974 року справу прийнято у нове провадження. Встановити стан Кричака за 8 листопада 1973 року не вдалося, однак слідство виявило цілий ряд позитивних характеристик В.Медведчука і його спільників І.Яковенка та С. Авраменка — всі вони зразкові комсомольці. Вони зі шкільних років „працювали в загонах „юних дзержинців», в комсомольських оперативних загонах ДНД в м.Києві. Медведчук і Яковенко, крім того, приділяли багато часу роботі громадських помічників міліції по лінії кримінального розшуку. За проведення роботи в цьому напрямку Медведчук, Яковенко і Авраменко були нагороджені неодноразово грамотами, цінними подарунками».

Крім цього, було встановлно, що В.Медведчук, І.Яковенко і С.Авраменко 8 листопада 1973 року, тобто в день жорстокого побиття ними шістнадцятирічного Андрія Кричака, виконували свої посадові обов’язки командира, комісара і члена комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин, які, згідно із статутом, є підрозділами міліції, а тому всі троє були на цей час посадовими особами — представниками влади. Тому. статтю 102 (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою їх було засуджено, перекваліфікували в статтю 166 ч.ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання.

„Виходячи із нововиявлених обставин і позитивних характеристик обвинувачених, зважаючи на їх активну участь в роботі по попередженню правопорушень і злочинів, те, що кожен з них знаходився 66 діб під вартою, що в даний час вони не являють собою суспільної небезпеки, а Медведчук і Яковенко виключені із членів комсомольських оперативних загонів ДНД, притягнення Медведчука, Яковенка і Авраменка до кримінальної відповідальності по викладених мотивах недоцільне».

Керуючись статтею 7 Кримінально-процесуального кодексу УРСР, старший слідчий прокуратури міста Києва В.Мельник 19 листопада 1974 року постановив:

„1. Кримінальну справу №15-100 проти Медведчука Віктора Володимировича, Яковенка Ігоря Дмитровича, Авраменка Сергія Володимировича на основі ст. 7 КПК УРСР припинити.

2. Внести представлення по місцю навчання Медведчука і Яковенка, по місією роботи Авраменка про вжиття до них заходів громадського впливу.

3. Дану постанову оголосити обвинувачуваним, потерпілому, законним представникам потерпілого».

Звертає на себе увагу таке. В ході повторного розслідування кримінальної справи №15-100 початкові побої А.Кричака із середньої тяжкості було перекваліфіковано на „легкі тілесні пошкодження з короткочасним розладом здоров’ я». Це перше. І друге: звинувачення, передбачені статтею 102 Кримінального кодексу (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою 25 квітня 1974 року засудили В.Медведчука і його приятелів, перекваліфікували на статтю 166, ч. 2 (Перевищення службових повноважень), що, звичайно ж, полегшило долю Віктора Володимировича.

І хоча, відсидівши 66 діб, Віктор Медведчук вийшов на волю, перед ним постало немало нових проблем. Він просидів в ув’язненні з 25 квітня по 3 липня 1 974 року. На цей час якраз припала літня сесія в університеті. Зрозуміло, що В. Медведчук її не склав, хоча він і рахувався студентом другого курсу.

У червні 1975 року його спіткала нова неприємність. Після завершення повторного розслідування справи побиття неповнолітнього А.Кричака прокуратура скерувала в університет „Подання на студентів юридичного факультету, членів ВЛКСМ Медведчука Віктора Володимировича і Яковенка Ігоря Дмитровича», в якому детально виклала суть здійсненого ними злочину.