Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

—–––––––––––—

[1] Цитується за: Вадим Рибчак-Дунаєвський. „Дух, що тіло рве…» // Літературна Україна. — 2001. — 26 липня.

[2] Сверстюк Євген. Одвічний сценарій // Українське слово. — 2000. — 26 травня.

[3] Мойсей Фішбейн, поет і прозаїк, лауреат премії імені Василя Стуса. Цитується за виданням: „Наша віра». — 2000. — №9.

[4] Сверстюк Євген. Одвічний сценарій // Українське слово. — 2000. — 26 травня.

[5] Інформбюлетень. — Кременчук. — 2000. — 4.37. — с.5.

[6] „Хроника текущих событий». — №58. — Москва: Самиздат. —1980. — С.74-78.

[7] Сверстюк Є. Одвічний сценарій // Українське слово. — 2000. — 28 травня.

[8] Наша віра. — 2000. — №9.

[9] Творчість Василя Стуса включена в шкільну програму з української літератури.

ПОЛІТИЧНИЙ БІЗНЕСМЕН

Я — за заборону комерційної діяльності депутатів.

Віктор Медведчук1

За останній рік я сплатив податків більше, ніж на мільйон гривень.

Віктор Медведчук2

Про особливості свого бізнесу Віктор Медведчук дуже не любить говорити. Він не розповідає, з чого і як починав бізнесувати, які саме фірми створив, чим вони займаються, яку користь приносять суспільству і на чому так раптово розбагатів. Усе приховано комерційними таємницями. Мабуть, Віктор Володимирович керується відомим правилом: „Можна розповідати про все, крім походження перших мільйонів».

Однак московська газета „Версия» у номері за 6 червня 2000 року дещо відкрила завісу таємничості щодо бізнесу нерозлучної пари — Суркіса-Медведчука. У статті „Динамо» в законе. Что под футболкой у владельца киевского клуба» чи не вперше подано систематизований виклад бізнесової діяльності Г.Суркіса і В. Медведчука. Взявши за основу цю публікацію та доповнивши її даними з інших джерел, можна схематично відтворити їх бізнесовий шлях.

Якщо Г.Суркіс свою підприємницьку діяльність розпочав у 1992 році в будуправлінні Київського міськвиконкому, приватизувавши багатоповерхову споруду на Пилипівському провулку столиці, то В.Медведчук почав бізнес у юридичному напрямку. Майже в цей час він створює фірму з дуже гучною назвою „Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем». Вона проходить державну реєстрацію, а засновниками виступають: одна юридична особа — адвокатська контора „Бен-Ісраель і К°», розташована за адресою: 24, Єрусалимська вулиця, п.с. 4880, Хайфа 331048, Ізраїль, а також ряд фізичних осіб — громадян України: Медведчук Віктор Володимирович, Суркіс Григорій Рахмільович,3 Суркіс Ігор Рахмільович (молодший брат Григорія), Згурський Валентин Арсентійович (колишній голова Київської міської ради, у віданні якого перебувало ремонтно-будівельне управління, в якому начальником постачання працював Г.Суркіс), Карпенко Юрій Михайлович, Губський Богдан Володимирович (генеральний директор концерну Славутич», народний депутат України чотирнадцятого скликання від СДПУ(о), під №9 у списку), Лях Юрій Іванович (колишній комсомольський функціонер, а тепер голова правління Українського кредитного банку, співзасновниками якого є Г.Суркіс і В. Медведчук). З легкої руки Г.Суркіса ця компанія отримала назву „чудесної сімки».

Але не приватизоване ремонтно-будівельне управління й адвокатська компанія заклали основу фінансової імперії. Як «повідомляє московська газета „Версия», на початку 90-х років „наш „приватизатор», використовуючи родинні зв’язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі „Берлі менеджмент» і „Ньюпорт менеджмент», багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ „Національний інвестиційний фонд „Омета XXI століття». Збоку ця структура виглядала, як гроно бананів: „Омета-траст», „Омета-інвест» і навіть „Ометапрайвіт». Серед засновників „Омети» фігурує вже згадувана Міжнародна адвокатська компанія „Бі-Ай-Ем».

Чи не найприбутковішою справою в цейчас була торгівля нафтопродуктами. Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж „Версией» „серед компаньйонів існував чіткий розподіл обов ‘язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший і Суркіс-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через, кримінальних „авторитетів». Згурський через свої старі зв’язки забезпечував їх реалізацію, Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а Лях здобував кредити і т. д.».