Розділ «Автомайдан — зброя буржуазії. Файл № 5»

Цікаво, до речі, що автомайданівцям вдавалося прориватися навіть на території дорогих котеджних містечок, які зазвичай мають охорону на в'їзді.

Сергій Поярков: «Коли ми розробляли план по Медведчуку, то розуміли, що нас увесь час слухають, і жоден сюрприз неможливий, не можна розробити операцію, про яку люди не знають. Тому лише один-двоє знали, куди їдемо насправді. От наприклад, розробляємо план їхати до Азарова. Тактика партизанська: розробляється і всім озвучується теза, що їдемо до Азарова, а насправді їдемо прямо у протилежний бік, до Януковича. „Беркут“ збирають біля Азарова, адже ми у всіх перемовинах озвучуємо, що їдемо до Азарова, а насправді ми їдемо у бік Межигір'я. Там відпочиває „Беркут“ в автобусах, вони з переляку в трусах із кийками вискакують боронити Януковича, але ми проїздимо повз та їдемо до Медведчука, а там узагалі нікого немає, і штормимо його, а коли в Азарова знімають увесь „Беркут“, усі злітаються рятувати Медведчука — ми їдемо до Азарова. Ну а одного разу ми дорогою притисли кортеж Азарова. Уявляєте, повз нього проїхав Автомайдан! У дідуся змінилася картина світу: він пропустив не кортеж Януковича, а Автомайдан! Він — цілий Прем'єр, а його змусили пропустити когось. Для нас — це фігня, а для них — руйнація світу, в якому вони живуть».

Мабуть, і справді це — руйнація світу. Згадайте хоч би реакцію Медведчука на зламані ворота. «Їм хочеться воювати? Я воювати вмію!». Треба сказати, що у ті часи отримати особистого ворога в особі Медведчука було, м'яко кажучи, дуже небезпечно. Тим більше, що список ворогів Автомайдану одним цим прізвищем не вичерпувався.

Сергій Поярков: «Найбільше дратував Автомайдан Захарченка, він давав накази на знищення, для нього це був особистий ворог. Я питав декількох регіоналів: а чи не дурістю було воювати з Автомайданом? Люди, які максимум кинуть яйцем, нащо з ними було поводитися так, що їх заступив „Правий сектор“ із коктейлями? Вони сказали, що це персональний пунктик Захарченка, той пообіцяв, що ядро посадить усе, це його особисте, як вони казали, „лічняк“».

Але чи усвідомлювали самі автомайданівці рівень небезпеки, на яку наражаються, смикаючи тигра за вуса?

Сергій Поярков: «Треба розуміти — до нас одразу закорінили таку кількість інформаторів, що я казав хлопцям: більше, ніж на хуліганку, боронь Боже, нічого не робіть. Бо ми постійно під мікроскопом. Хлопці якось повідомили, що знайшли гвинтівку Мосіна, до неї підходять набої від браунінга чи чогось такого, і що вони хочуть десь засісти, я сказав: киньте гвинтівку в Дніпро. Там же кожен сектор обстрілу відомий, там феесбешна охорона, вас упіймають і навішають на нас. Ніякого криміналу, бо на нас і без цього навішають! Тому все, що робив Автомайдан, було стовідсотково законним. Нас постійно прослуховували, тому все мало бути чітко у межах закону. Що я тоді казав публічно? Дайте мені 15 діб, але Захарченку — 15 років за вкрадений палац. Перші два тижні посидимо разом, а потім ми вийдемо, а він хай досидить ще 14 років та 50 тижнів. Це буде справедливо. Ми — не білі і пухнасті, ми — порушники закону, ми порушуємо його вимушено, бо позбавлені законних методів впливу на владу, але давайте покараємо всіх порушників закону виключно за законом».

Окремо треба зауважити, що більшість учасників звичайного Майдану для влади лишались анонімними. А от імена й адреси власників автівок міліція знала дуже добре.

Євромайдан SOS: «Учасники автопробігів отримують не лише повістки на допити як свідки у рамках кримінального провадження, а й сповіщення від органів ДАІ про необхідність з'явитись у відомство з автомобілем та документами. Про це „Євромайдан SOS“ повідомив адвокат учасників Автомайдану Дмитро Йовдій».

До речі, учасник Автомайдану, активіст «Дорожного контролю» Андрій Дзиндзя у той час уже сидів за ґратами за звинуваченням в угоні того самого знаменитого бульдозера. Його приклад повинен був якщо не налякати автомайданівців, то принаймні пригасити їхній запал.

Сергій Поярков: «Коли я блокував своїм джипом заїзд у суд, де судили Дзіндзю, вийшли депутати Мохник, Доній та адвокат Смалій і сказали, що бачили матеріали — є орієнтування на мене. Тобто мене можуть закрити. Ну, і я одразу поїхав додому, щоб виспатися. На ранок треба було їхати на Межигір'я, і я вирішив: якщо мають закрити, все одно закриють, а якщо я не поїду, тоді замість 60 машин буде 20, бо люди побачать, що не поїхав той, хто був на чолі, той, хто ходить під статтею. Спочатку тобі страшно. Потім звикаєш. Потім закушуєш губу і кажеш: ну що, хай тепер вони, суки, бояться».

«Печерський районний суд Києва позбавив активіста Автомайдану Сергія Пояркова прав на керування автомобілем строком на 6 місяців... Поярков заявив, що він має намір подавати апеляцію. Як відомо, за останні дні суди покарали багатьох учасників Автомайдану, у тому числі в одного з організаторів Коби заарештували все рухоме майно».

(УП, 16.01.2014)

Однак у читача виникне цілком логічне запитання: звідки Автомайдан брав гроші? Бензин, штрафи, ремонт машин — усе це коштує не одну копійку. А якщо помножити хоч би на сто автомобілів...

Сергій Поярков: «Є багато людей, які займаються своїми справами, але в критичний момент готові витратити 3 — 4 місяці життя, щоб змінити щось у країні. Але іронія долі — перед революцією в мене кілька робіт купили депутати Партії Регіонів. Так що я мав на що майданити. Ще до Революції збирався купувати машину дружині, проте не встиг, і таким чином зберіг фінансовий запас — я розумів, що коли посадять, буде на що жити родині. Я часто бував у ВР, тому міг тихенько роздобути адресу, куди наступного разу нам їхати. За декілька місяців Революції у переважної більшості революціонерів особисті заощадження добігали кінця, а заправляти машини було гостро необхідно. Тому доводилося займатися фандрайзингом у Верховній Раді. До речі, завгоспом Автомайдану був Олег Сенцов, кінорежисер, я йому здавав добуті гроші, талони на бензин, дизпаливо. Були такі, як Єремеєв, формальні регіонали, які підходили в Раді, потайки давали талони на пальне і казали: перемагайте вже нарешті, бо далі так не можна. Мене якийсь дідусь знайшов, каже — ми всім селом зібрали 2 000 гривень, то я роздав по 100 гривень хлопцям».

Іван Філіпович: «Гроші почали давати на Автомайдан ще у грудні. Сам їздив забирав від знайомих 4 000 гривень, передав їх координаторам — не маленькі гроші на той час. Тобто гроші давали ще з самого початку. Вони ішли на бензин тим, хто не може сам заправитися, проте в Автомайдані переважно були люди, які мали гроші на заправку».

До речі, особисто нам теж перепала тоді сотня літрів талонами однієї з мереж АЗС, яку, між іншим, революціонери закликали бойкотувати як власність згаданого вже депутата Єремеева.

Чому ж тоді наприкінці січня київський Автомайдан згорнув свою діяльність? На те було багато причин — як зовнішніх, так і внутрішніх.

Іван Філіпович: «Спочатку Автомайдан — це був ентузіазм і піднесення, а потім лідери почали між собою перетягуватися. Ходили різні розмови, чутки. Були провокатори, які пускали ці чутки».

«Автомайданівці потрапили в пастку до „тітушок“ та „Беркуту“. Є затримані. Приблизно о 4 ранку працівники „Беркуту“ затримали активістів Автомайдану, які патрулювали 17 лікарню».

(УП, 23.01.2014)