Розділ «Хто і як готував Майдан. Файл № 1»

Тож виходить, що українці тренувалися навіть у захопленні адміністративних будівель.

А Костянтин Василець, який під час Революції керував «Студентською Свободою», нагадує нам, що у ті роки на Півдні та Сході Україні влада раптом почала активно боротись... із фашизмом.

Костянтин Василець: «Весь 2013 рік в Одесі пройшов у протистоянні з так званими антифашистами. Тоді розпочалась антифашистська істерія. По всій Україні проводили антифашистські марші. В Одесі почали організовувати бойовиків на противагу нам. Це було так зване Молодьожноє єдінство. На всіх наших акціях відбувалося протистояння, навіть бійки. Потім це „Молодьожноє єдінство“ стало кістяком „Одеської дружини“, бойового підрозділу Антимайдану, з яким ми зіштовхнулися 2 травня 2014 року».

Цікаво, правда ж? Це ж зовсім не зараз вигадали називати українців фашистами, це сталося задовго до Революції.

Читаєш хроніки того часу і не втомлюєшся дивуватися. Виявляється, під час «добробуту» і «долару по вісім» напруга у суспільстві зростала несамовито. Силовики і «тітушки» набиралися люті у локальних протистояннях на Податковому та Мовному майданах. Громадські активісти гартувалися на виборчих дільницях, акціях протесту, вчилися визволяти товаришів із-за ґрат. А звичайні громадяни, яких вважали розчарованими у політиці і соціально байдужими, раптом повставали зі, здавалося б, зовсім не політичних приводів — насильства над жінками. Точніше навіть не самого насильства, а спроб влади відмазати ґвалтівників і вбивць.

«15 березня на мітинг проти беззаконня і на підтримку Оксани Макар у центрі Миколаєва (на площі Леніна) зібралося, за даними ЗМІ, від двох до десяти тисяч осіб. У ці ж дні аналогічні мітинги та протестні акції відбулися в Одесі (на Соборній площі), у Києві, Харкові, Донецьку, Львові, Луцьку, Сумах».

(uk.wikipedia.org)

«В понеділок мешканці Врадіївки пішли штурмом на місцевий райвідділок міліції з вимогою покарати ґвалтівників. Правоохоронці та чиновники, які були у той час в будівлі, забарикадувалися у підвалі».

(УП, 03.07.2013)

Повстання примушували владу вмикати задній хід, і від цього вона лютилася ще більше.

Здається, що саме у цей період українці зрозуміли, що далеко не все вирішується у столиці.

«„Вставай, Україно!“ — акція протесту проти режиму Президента України Віктора Януковича, організована опозиційними партіями ВО „Свобода“ та ВО „Батьківщина“. 15 березня до акції долучилась опозиційна партія УДАР. Протести в рамках „Вставай, Україно!“ відбулись у всіх обласних центрах України».

(uk.wikipedia.org)

І саме тоді, як це не дивно прозвучить, демонстранти вперше зіткнулися з бронетехнікою на вулицях столиці.

Андрій Мохник: «Банкова вважала, що ситуація підконтрольна, тому „Вставай, Україно!“ не сприймали всерйоз. Регіонали почали розігрувати карту євро-інтеграції, але весь час шукали приводів для непідписання. Щоразу провокували нас на радикальний хід, щоб це й оголосити причиною відмови. Ми розуміли, що вони шукають цапа-відбувайла, тому поводились обережно. „Вставай, Україно!“ вийшла спонтанною, ми побачили, що Янукович намагається переформатувати політикум під себе, і спротиву немає. Ідею оголосив Тягнибок 9 березня: є заповіт Шевченка, заповіти не обговорюються, а там чітко: вставайте, кайдани порвіте! Ми сприймали акцію як спосіб розкачати та мобілізувати суспільство. Перша спроба була у Вінниці, неочікувано для влади вона вийшла успішною, зібралося багато людей. Найбільше натхнення було у Харків'ян, у них потужних мітингів не було роками. А тут і союзники включилися, взаємини між трьома силами — „Свободою“, УДАРом та „Батьківщиною“ — дали результат. Харків'яни побачили, що можуть вийти і хоч би побачити одне одного. Влада це теж помітила, результатом стали події 18 травня, коли Тітушко „прославив“ свій рід. БРДМ тоді Києвом їздив. Влада не очікувала спротиву, коли люди голіруч зупинили цей БРДМ. „Тітушки“ отримали відсіч. Відзначу Кошулинського, який пішов на перемовини з вождями „тітушок“ і сказав: ми не відступимо, а от вам платять не за те, щоб ми вас винесли».

Цікаво, що навіть такий побіжний перерахунок подій 2010 — 2013 років яскраво демонструє рівень напруги у стосунках суспільства з владою і показує, що вибух був невідворотним. Залишається тільки дивуватися, що влада вперто гнула свою лінію, не помічаючи очевидних речей.

Ми завжди підозрювали, що наші можновладці живуть у вигаданому ними ж світі. Вони пишуть темники, замовляють, що саме треба показувати в телевізорі, щоб надурити народ. А потім самі тому-таки телевізору вірять. За скажені гроші наймають політтехнологів, які їм же самим замилюють очі. І Кучма, і Ющенко, і Янукович у цьому сенсі діяли однаково. Кожен з них отримував фіаско, але наступник продовжував робити те саме. Дії Банкової у 2013-му можна порівняти хіба з діями операторів на Чорнобильській АЕС у 1986-му — підвищуй потужність до кінця! Ти що, не пацан?

Як казали нам у радянському дитинстві: «Капіталізм іде до прірви з широко розплющеними очима». Здається, до прірви тільки так і йдуть — із широко розплющеними очима.