Розділ «Не все так сумно. Не файл»

(УП, 25.01.2014)

Пилип Іллєнко: «У КМДА організувалася фантастична господарська діяльність з одягання та харчування тисяч людей. Мій товариш Вітя Поштар завідував господаркою, я до нього заходив попити чаю і мене шокувало, наскільки величезні обсяги всього привозили туди з Києва — від ресторанів, від бізнесменів — не бутерброди, а просто бусиками: півфабрикати, готову їжу у промислових масштабах. Деякі страви я там спробував уперше в житті, наприклад, рябчиків. Усе це виносили в зал, де часто просто просили людей брати і їсти, щоб не пропало. Робота складів за масштабом мала серйозний промисловий характер. Ще без обліку в екселі, але якби Революція тривала ще пару тижнів, потрібен був би ексель. А на полицях іноді вибухали банки з консервацією. Коли при мені вперше вибухнула, я думав, що штурм починається. Але Вітя сказав: спокійно, це помідори».

Майдан дав багато приводів для оптимізму і тому, щоб закінчити на мажорній ноті, дамо слово Вадимові Васильчуку: «Мої друзі Наталя і Тарас, обоє активісти, познайомилися на Майдані, потім одружились, тепер у них є син Марко, а я його хрещений батько. Після Майдану, влітку, коли вже була війна, я дізнався, що і в мене будуть ще дві доньки. Сьогодні багато чую, що народжуються двійнята, отже, ми розвиваємося. Будемо жити, бо в нас є діти. Значить, ми все правильно зробили і мені не соромно дивитися в очі синові».