TextBook – Синку, синку! Ти ж і сам бачиш, що нині це жалюгідне селище, а не колишня пишна гетьманська столиця.
– Більш того, я, гетьманич Григорій Орлик, сиджу оце поруч із священнослужителем, який охрестив мене…
– Уяви, синку, я й досі не вірю власним очам, що переді мною – гетьманич Григорій Орлик власною персоною! Як же інші повірять?!
– Ви ж читали листа, писаного ніжинським полковником!..
Батюшка лише розгублено руками розвів:
– Красива казка на мить втілилася у реальність – ну то й що з того?! Завтра ти полишиш мій скромний будиночок, підеш звідси назавжди… Підеш, так?
Григорій кивнув.
– Отож-бо! Ти підеш – і знов перетворишся на красиву легенду.
– Себто гетьманич, якого ви колись охрестили, – то є привид?! Мара?!
– Якщо хочеш, можна вважати і так.
– А московити?!
– А московити, синку, нікуди не подінуться. Ці круки давно вже угніздилися тут, на нашій землі, і нехай це хитрі підступні здирники, та нам же з ними й надалі треба якось жити…
– Себто вам краще повірити москалевим побрехенькам, ніж сподіватися на нашу спільну перемогу?! І запорожцям краще відслужити панахиду за живим ще гетьманом Пилипом Орликом, ніж дочекатися його повернення з далеких земель?! Чи вірно я зрозумів вас, отче?..
– Можу лише повторити сказане: так воно і є, синку! Полишивши рідну Украйну, ви відлучилися від неї. Ти он навіть віру змінив.
– Але ж!..
– Я не засуджую тебе, синку, – боронь Боже! І нікого не засуджую загалом. Просто зрозумій вірно: ніхто тут, в Украйні, вже не вірить в успіх вашої боротьби.
– «Вашої» – чи «нашої»?!
У голосі Григорія несподівано брязнули металеві нотки. Проте отець Гаврило відповідав тихо й зажурено, як і раніше:
– Все ж таки це ваша боротьба, синку. Бо ми тут уже змирилися – чого гріха таїти!..
– А як же Батурин?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 9. Приємного читання.