TextBook Подібні філософічні мудрування Григорія аж ніяк не влаштовували, та чим більше він розпитував, тим більше товстішав мур непорозуміння між ним та полтавською старшиною. Насамкінець гетьманич змушений був махнути на все рукою й вирушити з Ніжина на ярмарок у Сорочинці, аби, «подбавши» про надійний конвой, без зайвих труднощів попрямувати до останнього пункту нинішньої мандрівки – до вбогого селища, що постало на місці гетьманської столиці, колись сповненої казкової величі. Одна-єдина надія зігрівала тепер змучене серце: згідно з наявними відомостями, йому міг би допомогти священик тамтешньої Покровської церкви отець Гаврило… Добре, якби бодай цю справу вдалося залагодити!
Проте які стосунки могли виникнути між татарським гендлярем Ахмедкою та православним священнослужителем?! Настав час для чергового перевтілення. Тож позбувшись на черговому ярмарку і знаменитого лантуха з родзинками, і віслюка, Григорій перевдягнувся так, щоб скидатися на самотнього прочанина. І вже у такому вигляді дістався нарешті Батурина…
* * *– Благословіть, отче, раба Божого Григорія!
Дочекатися, доки паства розійдеться у справах після вечерні, було доволі просто: парафіян тут явно бракувало.
– Бог благословить, – прорипів старенький священик, перехрестивши незнайомого прочанина, який упав перед ним на коліна. Але тільки-но хотів задати наступне запитання, як гетьманич мовив:
– Отче, скажіть, будьте ласкаві: отець Гаврило – це ви?
– Твоя поведінка, рабе Божий Григорію, тільки й засвідчує, що непомірну твою гординю, якщо ти дозволяєш собі настільки брутально порушувати церковні канони щодо таїнства сповіді…
Та не злякавшись обурення священика, гетьманич вів своє:
– Що поробиш, отче: забув я канони всі до останнього – даруйте!
– А з чого б це тобі їх забувати?
– Бо у далеких землях довелося жити.
– Для прочанина то не велика дивина…
– Мало того – перехрестився я у віру католицьку.
– Що-о-о?! І після такого зізнання, негіднику, ти ще насмілюєшся…
Григорій нарешті відірвав погляд від нефарбованої дерев'яної підлоги, здійняв усміхнене обличчя на старенького священика, який сидів перед ним на грубо збитому стільчику, й мовив:
– Насмілююся, бо якщо отець Гаврило – це ви, то саме вам хочу нині висповідати усі свої гріхи!
– А чому ж саме мені?..
– Бо ви колись охрестили мене, раба Божого Григорія.
Бідолашний батюшка не відповів нічого. Щосили намагаючись удавати смиренність, він лише мовчки дивився на нахабного прочанина очима, сповненими огиди… й нерозуміння водночас! Гетьманич точно знав, що зараз отець Гаврило щосили напружив пам'ять, намагаючись розв'язати непосильну загадку, тож обережно почав:
– Пригадайте часи, коли на місці цього селища була пишна гетьманська резиденція…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 6. Приємного читання.